Temporis filia Veritas - Істина - донька часу. .
Естетика виникла від слова "прекрасне", етика - від слова "добре", логіка - від слова "істина".
Г. Фреге
Термін "істина" належить до головних у гносеології та логіці.
Істина (істинність) - властивість висловлювання за його змістом, що зумовлена:
- гносеологічною характеристикою (відповідність змісту висловлювання дійсності);
- семантичною характеристикою (уточнення контекстів - прагматичних, історичних, психологічних, тощо), за якими ми визначаємо істинність
- логічною характеристикою (через визначення логічної структури висловлювання або його відповідності фактичним даним).
Протилежністю істини (істинності) є хиба (хибність).
Хибність (хиба) (Лат. falaitas) - неістинне висловлювання, тобто властивість певного висловлювання не бути істинним за змістом. Це друге значення істинності, яке формально приписується певному висловлюванню, тобто висловлювання А має два значення істинності: 1) істинно (і), 2) хибно (х).
Арістотель уперше надав терміну "істина" два смисли: 1) гносеологічний - відповідність змісту певного висловлювання дійсності ("Не тому ти блідий, що вважаєш себе блідим, а саме тому, що ти насправді блідий, отже, ми, які стверджуємо це, кажемо правду", - зазначав він у "Метафізиці"); 2) логічний (формальний) - узгодження висловлювань між собою. Логічний смисл терміна "істина" Арістотель визначив у такий спосіб: "Істинне висловлювання стає передумовою для виведення нових висловлювань, які також стають істинними, якщо виводити це висловлювання із попереднього істинного висловлювання за певними правилами виведення". Ця логічна форма виведення висловлювання з істинних висловлювань (засновків), що логічно зумовлює його істинність, отримало назву умовиводу (див. 3.4.3).
Арістотелівське розуміння сутності істини в історичному розвитку філософії (гносеології та логіки) набуло нових інтерпретацій, а також виявилося чітке відокремлення гносеологічного і логіко-семантичного аспектів трактування істини та виникнення нових концепцій істини.
У гносеології термін "істина" має значення об'єктивного знання про дійсність, що пізнають, про об'єкт, який досліджують. Можливості суб'єкта пізнання отримати об'єктивне, достовірне знання про об'єкт пізнання конкретизується в термінах "абсолютна істина", "відносна істина".
Абсолютна істина (лат. absolutus - безумовне) - повне, вичерпне знання про об'єктивний світ загалом; повне вичерпне знання про окремий об'єкт пізнання.
Відносна істина - знання, яке отримане на певному історичному розвитку людства; часткове, обмежене знання про окремий об'єкт пізнання.
У логіці термін "істина" набув нових смислів унаслідок введення понять "логічна істина", "фактична істина", "семантична істина", "істиннісне значення висловлювання". Терміни "логічна істина" і "фактична істина" в контексті сучасної логічної семантики мають те саме значення, що й терміни "істина розуму" та "істина факту", якими оперував німецький філософ і логік Г. Ляйбніц з метою розмежування аналітичних (необхідних) і фактичних (емпіричних, випадкових) істин.
Аналітична істина - логічна характеристика висловлювання, яку визначають через виявлення внутрішньої структури висловлювання і зв'язків між його елементами на підставі законів логіки й незалежно від емпіричного досвіду людей. Наприклад, вираз "Сніг є або білим, або не білим" має значення аналітичної істини, тобто його істинність детермінована лише формально-логічною побудовою і не залежить від змісту виразу.
В сучасній логіці термін "аналітична істина" має те саме значення, що й логічна істина (про це далі).
Фактична, або емпірична (грец. - досвід) істина (істинність) - логічне значення висловлювання, яке встановлюють унаслідок визначення його відповідності дійсності (фактичним даним) на підставі емпіричного пізнання світу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логіка» автора Н.В.Карамишева на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2.5. Логіко-семантичні та формально-логічні концепції істини“ на сторінці 1. Приємного читання.