Розділ «7.4. Розуміння смислу промов і текстів»

Слабкі розумом не розуміють смислу слів.

Дж. Локк

Смисл уособлює логічне,

М. Гайдеггер

Розуміння - необхідний елемент будь-якого комунікативного (розумово-мовленнєвого) акту, коли комунікант х (учасник дискурсу) дещо стверджує (пише), а комунікант у (інші учасники дискурсу) слухають або читають з метою засвоєння й осягнення того, що сказав або написав комунікант х. Розуміння смислу промов і текстів постає в історичному контексті як особливий соціокультурний феномен у структурі "культура - мислення - мова", яке досліджують інформатика, семіотика, герменевтика, логіка.

Виокремимо логічний аспект феномену розуміння промов і текстів. Об'єктом логічного аналізу є такий рівень дискурсу, коли суб'єкти, учасники дискурсу вникають у смисл мовних виразів і намагаються досягти розуміння. Для моделювання процесу розуміння розробляють особливу мову, щоб описати ситуацію, коли суб'єкт х слухає промовця або читає текст і намагається зрозуміти те, що він прослухав або прочитав. Така мова складається з термінів "промова", "текст", "контекст", "смисл промови або тексту", "інтерпретація", "інтерпретатор", "діалог", "розуміння" та ін.

На підставі логіко-семантичної теорії смислу та предметного значення мовних виразів, створеної та розвинутої філософами й логіками (Г. Фреге, Б. Рассел, А. Тарський, Р. Карнап, С. Кріпке, Р. Монтегю та ін.), виокремимо особливості розуміння промов і текстів.

Промова - усне мовлення суб'єкта х (промовця), яке має місце в конкретному дискурсі (в конкретній комунікативній системі) в час наприклад, наукова конференція, судові дебати, сесія парламенту, політичне ток-шоу, пропагандистський виступ. Промова має чітко визначений зміст (науковий, філософський, юридичний, політичний, економічний тощо) і розглядається як складова частина усного дискурсу (живого діалогу). Його особливості: регламентованість у часі; особливий стиль мовлення; безпосередньо звертання до аудиторії, яка слухає промовця; жива реакція аудиторії (слухачів) на промову. Промова виражається певною мовою: літературною або нелітературною, професійною або непрофесійною, діловою або неділовою, простою або складною для розуміння слухачів.

Смисл промови - це зміст мовних виразів в їх цілісності; думка, виражена певною мовою; інформація, закодована в мовних знаках.

Суб'єкт інтерпретації (інтерпретатор) - слухач (слухачі), який безпосередньо сприймає те, що каже промовець, і визначає для себе смисл промови; виокремлює власні суб'єктивні характеристики промови: правдивість або неправдивість поданої інформації; наявність нового знання чи його відсутність; складність або нескладність для розуміння; зв'язок промови з реальним життям або його відсутність.

Розуміння смислу промови визначається безпосередньо, в контексті живого діалогу промовця з аудиторією, і якщо дехто із слухачів не зрозумів того, що сказав промовець, він має змогу запитати його й уточнити те, що він не зрозумів.

Складнішим за структурою побудові, за смислом, розумінням є текст як факт певного типу культури й історично визначеного дискурсу.

Текст (лат. - тканина, зв'язок, побудова) - 1) виражена природною або штучною мовою кінцева сукупність висловлювань, зв'язаних граматичними та логічними, синтаксичними й семантичними відношеннями, що створює уяву цілісності (отже, головні властивості тексту - цілісність і зв'язність його структурних частин); 2) закодоване в знаково-символічній формі знання (інформація), яке декодує й інтерпретує читач, суб'єктом інтерпретації. Залежно від способу кодування тексти поділяють на письмові (алфавітні, ієрогліфічні, піктографічні) й електронні.

Кожний текст як дещо цілісне структурують на такі частини: інформація в тексті; мова, якою зображена інформація; смисл інформації, що закодована в тексті, який треба зрозуміти. Текст вводиться в поле розумово-мовленнєвої діяльності людини в процесі його засвоєння. Засвоєння тексту структурується на рівні:

- лінгвістичному (засвоєння лексики, особливості мови, якою зображено текст);

- історичному (стиль мовлення, який визначає історичний час створення тексту та його особливості);

евристичному (наявність нового знання (інформації);

- логічному (логічна форма міркувань, логічність міркувань, наявність послідовності й обґрунтованості висунутих положень, істинність або хибність тексту як дечого цілісного).

Засвоєння тексту і його розуміння - не одне і те саме, тобто розуміння не зводиться лише до запам'ятовування або точного переказу тексту, хоча без засвоєння немає розуміння. Розуміння - такий рівень засвоєння знання (інформації) в тексті суб'єктом х, коли він осягає смисл прочитаного і виражає його в певному понятті. Поняття в контексті розуміння означає концепцію (сутність), яка міститься в тексті. Розуміння смислу означає, що суб'єкт х на підставі логічного препарування тексту визначає для себе сутність того, що він прочитав, виразив сутність у певному понятті й встановив істинність тексту як дещо цілісного. Розуміння як феномен виникає у процесі засвоєння тексту, коли існує діалог автора тексту та суб'єкта який читає текст, визначає для себе його значущість і раціональними засобами намагається осягнути смисл тексту. Суб'єкт х, який читає конкретний текст, тобто структурує його логічно, семантично, намагається зрозуміти його смисл і предметне значення, стає суб'єктом інтерпретації, інтерпретатором тексту.