Розділ XXXII у якому між іншим вирішується доля Матільди, а Філіп починає розуміти, що явно поквапився з переоцінкою цінностей

— З тобою все гаразд, любий? Що трапилося?

— Нічого, — відповів він, насилу вгамувавши кашель. — Слиною подавився… То про що ми говорили? Атож, про заручини. Якщо не заперечуєш, оголосимо про них відразу після турніру.

— Угу. А незабаром одружимося, — промуркотіла вона, запускаючи свої тонкі пальчики в його золотаву чуприну. — Це буде так чудово!

„Щоб я здох!“ — прошептав собі під ніс приголомшений Філіп.

Перед ним була лише жалюгідна подоба тієї гордої, незалежної, примхливої красуні, що зачарувала його напередодні ввечері. Правильна риси її обличчя безвільно розплилися, голос лунав мляво й відразливо, а великі сині очі дивилися на нього з собачою відданістю.

„Боже! — вжахнувся він. — Що я накоїв!…“

Тим часом Марґарита міцніше притислася до нього і сказала:

— До речі, ти завжди покидаєш жінок серед ночі?

— Ні, рідко. Лише коли змушують обставини.

— І які ж обставини були цієї ночі?

— Я турбувався за Ґабріеля. Коли ми розлучилися, він був не в собі, і я дуже боявся, що він утне якусь дурницю. Як бачиш, мої побоювання справдилися. — Тут Філіп трохи покривив душею, причина його нічної втечі від Марґарити була набагато банальнішою. Вдень йому не вдалося як слід відпочити з дороги, і він швидко втомився, але не хотів виказувати це перед принцесою.

Марґарита нахилила голову й ніжно торкнулася губами до його губ.

— В такому разі, любий, за тобою боржок.

Філіп усміхнувся:

— А я не люблю залишатися в боргу.

— Тоді почнемо?

— Як? Прямо тут?

— Ні, мені більше до вподоби займатися цим у ліжку. — Вона зграбно зіскочила з його колін і, сміючись, простягла йому руку. — Ходімо, поки я ще тримаюсь на ногах. Інакше тобі доведеться нести мене на руках.

— Без проблем, — відповів Філіп і підхопив її на руки.

Пізніше, втомлені ласками, вони лежали поруч на широкому ліжку в принцесиній спальні. Філіп вже почав засинати, аж раптом до його вух долинув тихий схлип. Потім ще один.