Розділ XXXII у якому між іншим вирішується доля Матільди, а Філіп починає розуміти, що явно поквапився з переоцінкою цінностей

— Гаразд, не розвиватиму далі свою думку. Так от, до чого я веду. Легко здогадатися, що для свого сходження по ієрархічній драбині пан де Монтіні обрав військову кар’єру, і зараз він потребує лицарського достоїнства, щоб обійняти посаду, яку ви йому підшукали… Гм. Дозвольте поцікавитися, що це за посада?

— Лейтенант ґвардії, — трохи розгублено відповіла вона.

— Лейтенант ґвардії? — повторив Філіп. — Що ж, для початку непогано… Отже, завтра вас влаштовує?

— Завтра?

— А навіщо зволікати? Якраз завтра я збираюся посвятити в лицарі кількох моїх дворян, що відзначилися в бою з єзуїтами. Факт присутності серед них і пана де Монтіні навряд чи приверне до себе особливу увагу, і його посвячення разом з іншими породить значно менше пліток, ніж якби він був один. Погодьтеся, вдалий збіг.

— Так, — погодилася Бланка. — Дякую вам, Філіпе. Це дуже мило з вашого боку.

— Хіба це мило? Ні, сонечко, ти ще не знаєш, яким милим я можу бути, — енерґійно заперечив Філіп. — От якби наша дружба не зупинилася на півдорозі й знайшла своє лоґічне продовження в кохання… — Він багатозначно замовк, пристрасно дивлячись їй в очі. Цієї миті в нього виникла підозра, що, незважаючи на події піврічної давності, навіть незважаючи на її зраду (як він вважав), вона була й залишається для нього найкращою жінкою в світі. Після секундних вагань Філіп простягнув руку і легенько провів пальцем за її вушком. — Бланко, Бланко, ну чому ти таке вперте дівча? Якого біса ти відмовилася від пропозиції падре Антоніо?… Солодка ти моя…

— А це навіщо, Філіпе? — майже простогнала вона, зла на себе за те, що такий легенький, ледь відчутний доторк викликав у неї несподівано сильне збудження. — На нас же дивляться!

— Саме цього я й хочу. Нехай трохи поревнують.

З винуватою усмішкою Бланка повернулася до Марґарити з Етьєном і аж сторопіла.

— Ну, нічого собі „трохи“! Боже, що це з кузиною?! Вона ревнує! Ще й як ревнує! Такою грізною я її ніколи не бачила… Повертаймося, Філіпе. Швидше, поки не почалася буря.

— Мабуть, і справді треба поквапитися, — кивнув Філіп, пропонуючи їй руку. — Бракувало ще, щоб ви знов зчепилися… Дивний ви все ж народ, жінки. Невже вам невтямки, що мене вистачить на вас обох, і при цьому жодна з вас не залишиться обділеною?

У відповідь Бланка обурено пирхнула.

Повернувшись до товариства, Філіп від імені Ґабріеля попросив Матільдиної руки і, отримавши згоду, висловив побажання, щоб одруження відбулося найближчим часом. Марґарита запропонувала справити весілля в її заміській резиденції Кастель-Бланко, куди вона збирається запросити молодих вельмож — своїх гостей по закінченню офіційних урочистостей. Позаяк заперечень не було, на тому й погодилися.

Пообідавши, молоді люди ще трохи побалакали, потім Бланка на виконання своєї обіцянки відіслала Етьєна де Монтіні за Ґабріелем, суворо наказавши йому не починати з ним сварки, а сама, попрощавшись з Філіпом та Марґаритою, пішла до себе.

Не встиг Філіп провести її тендітну постать ласим поглядом, як Марґарита всілася йому на коліна й обхопила руками його шию.

— Сьогодні батько сказав мені, що наш шлюбний контракт вже готовий до підписання.

— Ну то й що?

— Як це що! Я не можу дочекатися, коли стану твоєю дружиною.

Від несподіванки Філіп нервово закашлявся. Якби перед ним з’явився Сатана власною персоною, він би, мабуть, дуже злякався, але здивований був би значно менше, бо в існуванні Князя Пітьми ніскільки не сумнівався. Марґарита поплескала його по спині.