TextBook — Що я теж запаморочила вам голову. Що ви трішки закохані в мене.
— Але ж це неправда!
— Як?! Невже я не подобаюся вам?
— Подобаєтеся. Але я не закоханий у вас.
— Проте збираєтесь одружитися зі мною.
— Не збираюсь, а просто одружуюсь. Без усяких намірів. Вас щось не влаштовує?
Марґарита роздратовано гмикнула.
— Так ні, що ви! — промовила вона. — Все чудово. Ви не любите мене і, проте, маєте намір одружитися. Адже це так заведено — одружуватися без кохання.
— Так справді заведено, — з непроникливим виглядом відповів Філіп. — В нашому колі всі шлюби укладаються за розрахунком, а що ж до любові, то для того й існують коханці та коханки — щоб любити їх і щоб вони любили вас. От покличте до себе віконта Іверо і спитайте в нього про кохання. У відповідь він відразу кинеться цілувати ваші ніжки, які, здається мені, цілком заслуговують такого з ними поводження. — Останні його слова супроводжувалися відвертим роздягаючим поглядом.
— Нахаба! — похитала головою Марґарита. — І не просто нахаба, а винятковий нахаба.
„Ага, попалася, пташечко! — задоволено подумав він. — Не такий страшний чорт, як його малюють. Ті, хто казав про круту вдачу принцеси, анітрохи не розуміються на жінках. Насправді ж вона агнець Божий…“
Філіп помилявся, але його помилка пояснювалася не зовсім звичайною поведінкою Марґарити цього вечора. Чи не вперше за багато років наваррська принцеса стушувалася перед чоловіком і не змогла виявити свою скандальну вдачу. Хижа пантера втягла гострі кігті й перетворилася на миролюбну кицьку, яка ніжно горнулася до господаря, просячи його про ласку.
— До речі, про кохання та коханців, — сказала раптом Марґарита. — Погляньте-но! — І вона нишком кивнула в бік шахівниці.
Подавшись уперед, Бланка пошепки щось говорила Монтіні. Той уважно слухав її й лагідно усміхався. Погляди в обох були такі красномовні, що не лишалося жодного сумніву щодо характеру їхніх стосунків.
— Врни справді коханці?
— Ще гірше. Боюсь, Бланка всерйоз захоплена цим хлопцем. І ні від кого не приховує свого зв’язку з ним.
— Диво та й годі! — зачудовано промовив Філіп. — Скромниця Бланка, і раптом… Ніколи б не подумав, що вона зважиться на таке. — І він кинув на Монтіні заздрісний і, слід додати, трохи роздратований погляд.
— Вам прикро? — з усмішкою запитала Марґарита.
Філіп почервонів.
— Звідки ви взяли?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXV з якого випливає, що пантера — теж кицька“ на сторінці 10. Приємного читання.