Розділ XXV з якого випливає, що пантера — теж кицька

— Я цього не казав, — серйозно відповів Філіп. — Для мене несподіванка, що переговори вирішили вшанувати своєю присутністю перші особи всіх зацікавлених держав. Бракує лише французького короля.

— Він усе ще страждає від ран, отриманих у Палестині, — сказала Марґарита і всміхнулася. — А також від ураженої гордості. Спочатку він потрапив у полон і мусив укласти з сарацинами принизливий для себе мир; після повернення на батьківщину виявив, що Нормандія більше не хоче бути під його рукою; а в довершення всіх його бід, один честолюбний юнак заходився копати під Французьку державу з півдня.

— Байонна ніколи не належала королям Франції за правом, — заперечив Філіп. — Сент і Анґулем також. Я лише відновлюю історичну справедливість. — А після деяких вагань він додав: — Поки що.

— Поки що? — перепитала принцеса. — А що буде далі?

— Потім надійде черга власне Франції. Час уже об’єднати всі ґалльські землі, як південні, так і північні, в одну могутню державу. В минулому Ґаллія була єдиною країною від Ла-Маншу до Середземного моря; так мусить бути і в прийдешньому.

Марґарита похитала головою:

— А знаєте, я від самого початку підозрювала, що ваше честолюбство не обмежується однією лише короною вашого дядька Робера. Либонь, за своєю вдачею ви завойовник. Десь у глибині душі ви мрієте підкорити весь світ.

— Ще б пак! Адже я прямий нащадок Філіпа Войовника. Та і як не мріяти про підкорення світу з таким конетаблем, як у мене.

Філіп кивнув у бік Ернана, який, перебуваючи в оточенні дам, розважав своїх співрозмовниць розповіддю про найдраматичніші битви на Святій Землі. Гордо випинаючи груди, почергово поправляючи шпагу й осмикуючи розкішний білий плащ з чорним хрестом тамплієрів, він говорив без угаву, радий, що знайшов уважних слухачів, і знай кидав на жінок спопеляючі погляди. А втім, ці пристрасні погляди ще нічого не означали: Ернан дивився так на будь-який предмет, живий та неживий, і марні були спроби деяких панночок загравати з ним.

— Чудовий воїн! — з щирим захопленням сказала Марґарита. — Мабуть, побачивши його серед вас, єзуїти дуже перелякалися.

— Певна річ, — відповів Філіп, ховаючи іронічну усмішку. Звістка про напад єзуїтів на поїзд ґасконців вже встигла облетіти пів-Іспанії, проте конфуз, що трапився з Ернаном, якось лишився непоміченим.

— А вам відомо, що Родріґо де Ортеґаль вже усунений з посади прецептора Наваррського, заарештований і незабаром постане перед судом ордену? Його наступник, пан д’Еперне, вчора запевнив мого батька, що пан де Ортеґаль діяв самовільно і всупереч статуту, за що буде суворо покараний.

— Гм… Якщо його й покарають, то не за напад на нас, а за те, що він зазнав невдачі.

— Я теж так думаю, — погодилася принцеса. — Ніхто з самостійно мислячих людей не сумнівається, що Ортеґаль діяв за прямим наказом Інморте. Останнім часом єзуїти геть знахабніли. Я чула, що під час нападу вони навіть не намагалися приховати своєї приналежності до ордену.

— Так, — підтвердив Філіп. — Вочевидь, вони були впевнені в своєму успіхові й хотіли, щоб весь світ знав, як вони обходяться зі своїми ворогами. Гадаю, цей напад був задуманий, як попередження для всіх інших. Інморте напевно знав, що на переговорах у Памплоні, серед іншого, обговорюватиметься майбутнє відлучення його ордену від церкви.

— Давно треба було це зробити, — схвально промовила Марґарита. — Будь моя воля, я б їх усіх… Ні, уявіть лишень, цей покруч де Барейро мав нахабство проситися в призвідники турніру.

— Он як! І що ж відповів ваш батько?

— Звісно, відмовив. Вірніше, він просто проіґнорував його прохання. Та можна не сумніватися, що цей єзуїтський виродок все одно заявиться на турнір і постарається зіпсувати свято. Якщо він переможе, це стане справжньою катастрофою.

— Не хвилюйтеся, принцесо, — заспокоїв її Філіп. — Я не дозволю йому це зробити.

Останні слова він промовив трохи неуважно, бо вони якраз проходили повз невеличку ґрупу з трьох осіб — Сімона, Ґабріеля та Матільди. Признавши в Ґабріелеві краянина, дівчина жваво розмовляла з ним франсійською; той дуже ніяковів і відповідав їй короткими фразами. Сімон, як міг, старався підбадьорити друга.