Розділ XXV з якого випливає, що пантера — теж кицька

— Так… Загалом, так. — Марґарита мигцем поглянула на Жоанну. — Здебільшого зі служниця.

— А що ж Бланка?

— Ну, вона… Просто вона…

— То що ж вона?

— Вона не пускає чоловіка до себе в ліжко, — скоромовкою випалила Марґарита. — Він їй гидкий.

— Так якого ж біса, — роздратовано промовив Філіп, — вона вийшла за нього заміж?

— А хіба в неї був вибір? — ікрадливо спитала Марґарита.

— Так, був.

— І альтернативою її шлюбу з кузеном Біскайським був шлюб з вами?

— Так.

— І хто ж винен у тому, що ви не одружилися?

— Почасти я, почасти вона, почасти покійний дон Фернандо… — Тут Філіп здивовано підвів брову. — А хіба Бланка вам нічого не розповідала?

— Майже нічого.

— А мені здавалося, що ви з нею близькі подруги, — зауважив він.

— Так, ми подруги, але не такі близькі, як мені хотілося б. Свої таємниці Бланка звіряє кузині Гелені. От з нею вони справді близькі, навіть занадто близькі подружки. — В Марґаритинім голосі Філіпові почулися ревнощі. — Вони такі любки, я вам скажу. Вічно шепчуться про щось, секретничають одна з одною і нікого, зокрема й мене, до свого товариства не приймають. Прикро навіть… А вам, любий принце, бачу, дуже подобається Бланка.

— Ще б пак! — з готовністю визнав Філіп.

— А я?

— Мені подобаються всі гарні жінки, моя мила принцесо. А ви не просто гарна — ви неперевершена красуня.

— Отже, є ще надія, що ви покохаєте мене?

— Облиште всі сподівання, пані.