Розділ «LV»

— Вас же немає…

— А, ну, звiсно… — вiн навiть розгубився вiд цiєї думки i деякий час мiркував, що ж написати.

Щось вiдбувалось у цi хвилини не лише з його обличчям, а й у головi. I навряд чи його вагання були пов'язанi з вигадуванням дотепного дарчого напису. От, нарештi. Усього кiлька слiв.

— Спасибi, — я заховав книжку. — Ну, нi луски вам. Хорошого кльову. До речi, замерзне скоро. Зимовий реманент маєте? Та й карась навряд чи з-пiд льоду братиме.

— А тут окунь є i плотва, — радiсно повiдомив Чумак.

— Тодi без проблем. Ось, опариша заберiть. Свiжий, ще тижнiв два житиме. Тепер зимно.

— Дякую, — сказав вiн. — А…

Я зупинився i повернувся до нього.

— А… менi тепер що робити?

— Вам? — я здивовано розвiв руками. — Звiдки ж менi знати? Чесне слово. Я бiльше не займаюся вашою справою. Щасливо. Радий був познайомитися.

Вiн так i застиг розгублений в очеретах. А я робив обережнi кроки до берега, намагаючись зберегти непорушність очеретяного схову, який ще мiг йому знадобитися. I в головi моїй крутилася думка, що не спитав чогось такого, що тепер мулятиме i нагадуватиме. Ще кiлька крокiв i я все-таки зупинився. Вiн це бачив.

— Андрiю Володимировичу, — Чумакова постать ще виднiлася в очеретах. — А скажiть менi, чисто як письменнику-початкiвцю i вашому читачевi. У романi невиданому… я маю на увазi зошит сiренький, той, що ви Свiтланi рiк тому на «Бермудах» вiддали. Ви ж знаєте, чим там скiнчилося. Де вiн знайшов отой свiй острiв безлюдний? Усi ж вашi герої добиваються свого рано чи пiзно. А тут… ну, попри все бажання, не можу здогадатися. Якесь генiальне сюжетне рiшення, не iнакше. У чому воно полягає? Де той «острiв»? Вiн же iснує…

Смiх, що супроводжував його вiдповiдь, був тихий i поблажливий, адже Чумак i сам розумiв генiальнiсть свого письменницького рiшення.

— Ви правi, Анатолiю. Iснує. I як ви кажете, «генiальнiсть» рiшення полягає у…

Кожному своє. Схоже, i я був здатний на деякi генiальнi речi, нехай не як письменник, а як детектив. Тому, поки Чумак вимовляв цi слова, у моїй головi встигло промайнути стiльки думок! I я раптово зрозумiв, що означав задум Свiтлани з Мажором i чому, втiлюючи його, вона не переймалася майбутнiми проблемами, пов'язаними з iснуванням обох псiв одночасно. Усе було просто. Джай з Мажором, згiдно з її задумом, нiколи не мали зустрiтися через те, що повертати Чумака суспiльству вона не збиралася! Свiтлана знала генiальне закiнчення роману свого коханого як i те, що таке Чумакiв «безлюдний острiв». Бiльше того, вона збиралася разом iз Чумаком втiлити його iдею «острова» у життя. I тодi вони зникли би втрьох — Свiтлана, Чумак i його справжнiй пес. А знайдений на «Бермудах» Мажор у розумiннi усiх так би й залишився навiчно Джаєм.

Напевно, до пори до часу щось заважало втiленню у життя цього задуму, суть якого зараз i збирався розкрити менi Чумак, котрий, можливо, i сам досi не здогадувався, що йому i не комусь iншому не сьогоднi-завтра ще доведеться пiд натиском свого янгола-охоронця впроваджувати власнi романи у життя. Можливо, саме той момент, коли суспiльство поставить хрест на своєму ще не визнаному класику, i був би у розумiннi Свiтлани найзручнiшим для остаточної втечi на отой «безлюдний острiв» чи то пак, «край свiту». I вона мала дочекатися цього моменту, а для цього слiдство мало довго i безнадiйно буксувати у якiйсь мертвiй точцi, якою й стали «Бермуди». I Мажор серед iнших доказiв мав тримати там слiдство доти, доки Камiнському, Гладкому та iншим не увiрветься терпець, і вони придумають щось радикальнiше. Щось таке, чого сама Свiтлана сфабрикувати не в змозi.

I зараз я мав почути про конкретне мiсце чи спосiб, завдяки яким ця людина, можливо, ще намагатиметься зникнути по-справжньому для усiх. I тодi його «острiв» не буде iдеальним, оскiльки я знатиму про нього. А можливо, навiть вiд самої iдеї доведеться вiдмовитися. Чи є у нас право втручатися подiбним чином у життя стороннiх людей?

— Стiйте! — крикнув я. — Мовчiть! Не говорiть нiчого! Я передумав.

Здавалося, вiн так i застиг iз роззявленим ротом, зупинивши мову саме на цих словах.

— Не хочу цього знати. Все. Тiльки якщо колись опублiкуєте сам роман. А так — нi. Успiху вам!