Розділ «ХXXVIII»

Слід на воді

Чотири днi ми з Джаєм жили у кемпiнгу обабiч автостради в окремому будиночку. Мiсце виявилось тихим, тим паче такої пори. Щодня менi вдавалося з великими тортурами як для нього, так i для себе, вичесати чергову порцiю реп'яхiв. Джай скавулiв, але давав це робити — так вони його замучили. Двiчi я мив його теплою водою з шампунем вiд блiх, припнувши до огорожi. I мої зусилля таки дали результат. Джай перестав бути страшним i за кiлька днiв навiть наїв «сальця».

Ситий та вигрiтий, вiн лежав на килимку, мружачись вiд задоволення, коли я почiсував його боки, розглядаючи, як тiльки мiг i шукаючи слiди, якi могли б розповiсти i про його господаря. Щось же сталося таке, що справило на нього настiльки сильне враження, що змусило ховатися вiд людей навiть пiд загрозою пропасти, не вижити у дикiй природi.

Олена телефонувала щовечора, питала про справи, переживала чи не мерзнемо, розповiдала про квiтковий салон, який пiсля її повернення наче отримав друге життя. I нiчого зайвого. Лише одного разу, коли було особливо сумно, я запитав її:

— Ти дiйсно вiриш у мене?

— Дiйсно, — просто вiдповiла вона. I додала: — А ще хочу, щоб ти знав, що моє ставлення до тебе не залежить вiд результату пошукiв. I не змiниться, якими б вони не виявилися.

Хлопцi, припинивши вимушену бездiяльнiсть, працювали на повну i за моєю вказiвкою взялися до прочiсування хащiв «Бермуд». Посильну допомогу їм надавав дiльничний iнспектор Люлька. Навiдувався i Венцель. Площа була не настiльки великою, щоб зробити це завдання нереальним.

Помiчники мої брали квадрат, обтягували бiлою мотузкою, щоб не плутати меж, прочiсували його, ретельно оглядаючи. I перша знахiдка не забарилася. Четвертого дня пригнав Роман. Вiн витяг з машини брудну злежану мисливську куртку. Куртка була зимова, ватяна зi щiльної плямистої тканини. Вона пролежала пiвроку у заростях верболозу. Тканина та пiдкладка потемнiли, випрiли, пройшли плiснявою. Мiсцями навiть попроростали травою. Важка й мокра, пiдкладка практично розпадалася на шматки. Хлопцi буквально перерили усе поблизу мiсця, де її знайшли. Бiльше жодної знахiдки. Тiльки трава навколо була витоптана. Ну, звiсно, це зробив Джай. Ось де було його «лiгво», бiля куртки господаря. Там вiн спав, туди повертався пiсля пошукiв їжi, очiкуючи на найщасливiший день у свому життi, адже вiрив, що господар з'явиться.

Не гаючи часу, я повернувся на «Бермуди» i долучився до пошукiв. Крiм того, хотiлося оглянути мiсце на власнi очi. Усе виглядало доволi дивно. Куртка знайшлася у суцiльнiй гущавинi крокiв за п'ятнадцять-двадцять вiд межi чагарникiв. Навiщо лазив сюди Чумак? Та щойно прибули ми з Романом, Павло виявив нову знахiдку — сокиру.

Я розглядав її, тримаючи у руках i розумiв, що така сокира у цих мiсцях могла належати лише йому. Туристичного типу, зроблена з якiсного металу. Дорога рiч. Там, де вона знайшлася, було зрубано кiлька гiлок кущiв. Невеличкий оберемок лежав, складений на землi. Ще кiлька гiлок, перерубанi, так i залишилися стояти насторч, втикаючись кiнцями у землю, поруч iз стовбурцями, що стирчали iз землi. На усiх кущах ще трималося пожовкле листя. Зрубанi ж гiлки були голими i навiть не мали бруньок. Це свiдчило про те, що зрубали їх ще навеснi, пiвроку тому, до розпускання. Отже, зробив це Андрiан Чумак. Усе скидалось на те, що, вийшовши з машини разом з Джаєм, вiн залiз сюди, у гущавину i, скинувши куртку, почав рубати гiлки кущiв, складаючи в оберемок. А потiм… Пропав. «Бермуди» поглинули. А Джай залишився бiгати.

Але ж скiльки дивного, невiдповiдного було у цiй картинi! Звiсно, хлопцi не звернули уваги, та воно й зрозумiло. По-перше, чому Чумак полiз у заростi? Не важливо, для чого знадобилися йому гiлки — нехай джип забуксував-таки у якомусь мокляку, нехай вирiшив зробити настил, щоб зручнiше стоялося у болотi в очiкуваннi качиних табунцiв… Але чому ж кущi рубав у гущинi, куди не так легко пролiзти? Чому, якщо такi самi гiлки росли буквально з краю? Туди важко продертися, ще важче потiм тягти оберемок назовнi. Я не мiг зрозумiти його логiки. Ну, нехай вiн, припустiмо, не хотiв, щоб слiди його роботи побачили. То достатньо було заглибитися у гущавину на три-чотири кроки, вже легше.

Ми розтягли рулетку. Чумак лiз углиб аж сiмнадцять метрiв i лише там почав рубати.

— Сховатися хотiв, — уголос подумав Сергiй. — Розчистити мiсце серед кущiв, намет поставити…

Я лише мовчки вказав на обрубанi кiнцi гiлок, якi стирчали iз землi, вкритої прiлим листям. Наче частокiл. На таке не поставиш намет. Дно пошкодиться, у боки тиснутиме. Якби Чумак розчишав мiсце для схову, рубав би гiлки попри саму землю. Вiн не був тут новачком i не робив би подвiйної роботи. Усе це означало щось iнакше. От тiльки що я не мiг зрозумiти.

У кишенях куртки знайшлися нiж, запальничка, повiдець з ошийником та маленький дiодний лiхтар. Приховувати такi знахiдки було протизаконно. Менi нiчого не залишалось, як зателефонувати Андрiйовичу та Прокопчуку.

Про дзвiнок до Олени варто добре подумати. Так, це був ще один промiжний успiх та водночас подiбнi знахiдки не викликали оптимiзму щодо долi її чоловiка.

Наступний розділ:

ХХXIX


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Слід на воді» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХXXVIII“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи