Розділ «II»

Був я, як кажуть, не у захватi вiд такого повороту. Згорнути щойно розпочату капiтальну риболовлю, розраховану на цiлий день! З iншого боку, якась iнтрига i згадка про можливу роботу викликали iнтерес. Усе це, напевно, писалося на моєму обличчi, коли я подавав руку Андрiйовичу, що чатував на сходах ресторану «Днiстер», у якому бар працював цiлодобово. Нiчого не пояснюючи, вiн завiв мене до окремої кабiнки у залi. За столом уже сидiли п'ятеро. Символiчнi закуски, дорогий коньяк. Та судячи з кiлькостi у пляшцi та чарках, його розкоркували лише для годиться.

— Ну ось, — почав мiй колишнiй шеф. — Той, про кого я говорив. Анатолiй Рибак, свого часу кращий фахiвець у моїй службi.

— Шкода, ранiше не чув вiд вас подiбних оцiнок, — пошкодував я, — от би зрадiв. А то усе як не «на килим», то «на горiхи».

Усмiшки присутнiх свiдчили, що жарт сподобався.

— Ну, — розвiв руками Андрiйович, — так завжди. Починаємо цiнувати лише тодi, коли втрачаємо. Толю, присiдай. Ти з риболовлi, голодний. Давай, я тобi «капну» i тодi вже говоритимемо.

— Краще навпаки, — заперечив я. — Про справи, а потiм уже «капнемо».

— Як скажеш, — вiн все-таки плюснув менi коньяку i продовжив. — Познайомлю тебе. Кушнiр Iван Семенович, голова Асоцiацiї письменникiв України — якщо ти раптом не в курсi — органiзацiї значно потужнiшої i впливовiшої, нiж, скажiмо, Нацiональна спiлка письменникiв. Усi найкрутiшi сучаснi письменники зараз там.

Високий чоловiк iз зачесаним назад сивуватим волоссям припiднявся, подаючи менi руку.

— Камiнський Євген, генеральний директор телеканалу НТI.

Молодий ще, але огрядний i лисуватий, вiн був одягнутий дорого i модно. Втiм, його посмiшка менi сподобалася. Наступний почав простягати руку ще до того, як Андрiйович продовжив.

— Савелiй Антонюк. Хоча, вiдрекомендовувати його, гадаю, зайве.

— Нi, якщо усiх, то усiх, — стримано посмiхнувся я, i гадки не маючи, ким може виявитися цей вилизаний добродiй.

— Народний депутат вiд партiї «Воля народу».

— Офiцiйно тринадцятий номер у виборчих списках, — крiзь власне гиготiння повiдомив слуга народу. — Не щасливий. Тому ще не президент i пам'ятати мiй портрет зовсiм не обов'язково.

— А це панi Свiтлана Чикурда. Ти ж не будеш стверджувати, що i її не знаєш?

— Якось не мав задоволення, — зовсiм спантеличено посмiхнувся я. — Але радий знайомству.

— Ну не можна ж так нехтувати телебаченням! — жартома обурився депутат, звертаючись до Камiнського. Той лише розвiв руками, висловлюючи подив.

— Я представляю телеканал «Мрiя-ТБ», — вона приязно посмiхнулася, подаючи руку. — I тут через те, що зараз у країнi вiдсутнiй наш генеральний директор.

— Я не проти такої замiни, — промимрив я, чим далi, тим бiльше почуваючись не у своїй тарiлцi.