Розділ «LV»

— Обережно, прудкий дуже, щоб не вискочив.

— Це ваша здобич, — похитав головою Чумак.

— Менi легше, — пояснив я. — Зараз поїду у будь-яке мiсце, зловлю щось навiть краще. А ви, я розумiю, такої можливостi поки що позбавленi.

— Дякую, — вiн мовчки взяв рибу i пустив у садок, прив'язаний до пояса, де телiпалися ще кiлька таких самих. — А… скажiть, пане Анатолiю… Не знаю, як ви мене знайшли, але, очевидно, iшли по слiдах. Може ви у курсi… у фермера не було неприємностей, пов'язаних зi мною?

— Так, щоб багато — не було, — завiрив я. — Хоча обшук i допити довелося пережити. Це ви навмисно влаштували йому алiбi?

— Так, — знiтився Чумак. — Я передбачав, що можливо… вiн же був останнiй, хто бачив мене. I тодi б… Не збирався я тодi їхати до нього, взагалi. Випадково зустрiлися на польовiй дорозi.

— Могло йому перепасти, — згодився я.

— А ще… — Чумак не без зусиль наважився поставити це питання. — Скажiть, ще хто-небудь постраждав через моє… зникнення?

— Як вам сказати… — тепер уже замислився я. — Про iнших можу лише припускати. Вам виднiше, чи постраждала ваша дружина, уявляючи упродовж пiвроку можливiсть вашої загибелi. Вам також виднiше, наскiльки переживав Зварич, якого, до речi, також тягали на допити.

— Ну, з дружиною i Зваричем я вже якось владнаю… — пробурмотiв Чумак.

— Не можу стверджувати також, що зникнення Iрини Коваленко було саме причиною вашого зникнення, а не наслiдком.

— Як так?! — обличчя Чумака видовжилося, а очi, здавалося, зiбралися зазирнути кудись у мої глибини. — Ви хочете сказати, що вона зникла тому, що я… замислив… Яким чином?!

— Це лише мої припущення, — терпляче повторив я, зупиняючи його. — Доказiв немає жодних. А на березi є людина, яка, гадаю, може все пояснити. I якщо ви їй вiрите, то… З нею i з'ясовуйте. А щодо iнших, кому боком вилiзло ваше зникнення… ви ж питали? Ну, навiть i я. Авжеж. Стрiляли по менi, це було. Топився у холоднiй водi. Лякали. Та й опери нашi у першi два мiсяцi, гадаю, добре налазилися. Дуже серйозно розшукували. Так-так. Звiсно, усiм нам за це грошi платили — кому бiльше, кому менше… Так що доведеться вам добре подумати над обставинами свого зникнення. Як i повернення, до речi. Адже якщо ви зберетеся повертатися, це може зiйти за умисний жарт з вашого боку — дивлячись як подати. I тодi ваша вiдповiдальнiсть перед законом набуває реальних перспектив.

Вiн зiбрався щось сказати, але я згадав ще одну рiч:

— I ще дещо, до вашого ж запитання. Одному псовi також довелося постраждати. Шотландський сетер, чорний, на кличку Мажор. Дивом живий залишився. Тiльки тому, що декому схотiлося, щоб вiн пiвроку побув Джаєм. Ой, а з вашим усе гаразд?

— А… чому має бути не гаразд? — зблiд Чумак. — Там… На мiсцi… Зранку був. Пояснiть, що це означає! Я не розумiю.

— Гадаю, вам усе краще розкажуть без мене, — повторив я. — А ще хотiлося б… — я витер вiд риб'ячого слизу руку i витяг з-за пазухи одну з його книжок. — Автограф ваш, якщо можна.

— Будь ласка, — вiн також витер свою руку i взяв книжку та ручку.

— Дати тiльки не ставте, — порадив я.

— Чому?