Розділ «XXIII»

Якщо робиш справу, котрою захопився не на жарт, будь-яке втручання стає на заваді. Менi ж самi замовники зiбрались вочевидь заважати на повну.

Дзвiнок вiд Євгена Камiнського пролунав, щойно почала забуватися iдiотська витiвка Свiтлани.

— Вiтаю, Анатолiю, — промовив вiн. — Треба зустрiтись.

— А як же угода? — запитав я.

— А я не випрошуватиму у вас iнформацiї. Проте є предмет для розмови. Розмови, до речi, не зi мною. Є людина, що бажає з вами говорити.

— Отже, все-таки сепаратна зустрiч? — уточнив я.

— Нi, — засмiявся вiн. — Ну i термiнологiя у вас! Швидше робота зi свiдком. Я ж можу запропонувати вам свiдка! Навiть сам маю право ним бути. А таємниця необхiдна в iнтересах слiдства. Давайте це так трактувати.

I ця зустрiч також вiдбулася у машинi. Цього разу BMW одного з останнiх зразкiв. Махнувши рукою, я не вiдмовився вiд маленького келишку коньяку.

— Дуже хотiв з вами зустрiтися, — приклав руку до серця гладко виголений, мiцної статури чоловiк моїх рокiв, якого керiвник НТI вiдрекомендував як Андрiя Гладкого. — Із супротивним табором ви ж зустрiчалися. Погодьтеся, було б не справедливо не зустрiтися i з нами. До того ж, ми тепер… — вiн стиснув кулаки, iз задоволенням демонструючи потужнiсть.

— Супротивний табiр i не приховував цього, — посмiхнувся я, беручи маленький бутерброд. — I жодних вимог не висував.

— А ми не претендуємо на iнформованiсть про вашi домовленостi з ними, — просто сказав Гладкий, що вочевидь був представником «Надiї країни». — Це ваша особиста справа. Просто ми зi свого боку також хочемо, щоб нас вислухали.

— Тодi слухаю вас, — розвiв я руками.

— Ми тепер, як ви розумiєте, провладна сила, — посмiхнувся Гладкий. — I канал НТI був з нами ще за важких часiв, коли це, скажiмо так, не вiталось i взагалi було небезпечно принаймнi для кар'єри. Тепер, слава Богу, усе iнакше. I той, кого ви… е-е-е… кого усi ми шукаємо, багато зробив для того, щоб так i сталося. Зауважу, зробив як свiдомий громадянин, не будучи членом партiї «Надiя країни».

— Пане Андрiю, — м'яко, але рiшуче перебив я. — I ви, Євгене. Я прошу мене зрозумiти i не ображатись. Але вести розмову у такому ключi — для мене марнування дорогоцiнного часу. I я цього не можу собi дозволити. У вас є конкретнi вимоги або пропозицiї? Ви, Євгене, пригадую, щось казали про свiдкiв.

— Свiдки будуть, — безапеляцiйно заявив Гладкий. — Будуть. I нам з вами належить вирiшити, що саме вони свiдчитимуть.

Щелепа моя впала, не питаючись дозволу. Отаке… Ось так вiдверто й цинiчно?! Просто у чоло…

— Тобто свiдчитимуть вони на ваше… — вiд обурення язик мiй ледь упорався iз завданням.

— На наше замовлення, — поспiшив виправити Камiнський, обвiвши рукою нас трьох.

— А нам треба домовитись, яке саме їхнє свiдчення якнайкраще влаштовувало б усiх — додав Гладкий.