Розділ «ХLIII»

Слід на воді

Розмова вийшла важкою. Сама Ганна Замостяк справляла украй неприємне враження. Похмура, зла на всiх i вся, примiтивної натури жiнка. Годину менi довелося вислуховувати потiк суцiльної жовчi, який вона щиро виливала на усiх. I погрози. Про те, що вона буде писати i добиватися. Таку не переконає нiхто. А моя несподiвана поява тiльки додала дровець у вогонь.

Я був далеким вiд того, щоб iдеалiзувати наше суспiльство, у якому бруд i кривда трапляються на кожному кроцi, у якому крутиться немало всiлякої гидоти. Але ж не всi! Не всi, дякувати Богу. Вона ж вiдважила усiм. I менi не перепало тiльки через те, що вона бачила мене уперше i я сидiв перед нею. Такi як вона скаржаться поза очi. I якщо завтра-позавтра до неї заявиться хтось iнший, свою порцiю жовчі, вочевидь, отримаю i я.

Завiривши, що намагатимуся сприяти вiдновленню справедливостi, я таки змiг якось перевести розмову у потрiбне русло. I ось що з'ясувалось! Торiк у листопадi до неї завiтала знiмальна група з телебачення. I привiв її не хто-будь, а депутат, якому вона писала листа зi своїми сльозними зверненнями. Вiн особисто говорив з нею перед камерою, дав грошей, обiцяв усе з'ясувати. Передача вийшла i сама жiнка бачила її по телевiзору.

— Ганно Леонiдiвно, — попросив я, — а згадайте прiзвище депутата. Будь ласка.

— Та якби я могла… — бiдкалась вона. — Та я стiльком писала i ще буду писати! Та у головi все перемiшається, поки оту правдоньку шукаєш…

— А по якому каналу? Яка телекомпанiя знiмала вас? — продовжував допитуватися я.

— Та якби ж я пам'ятала…

— Ганно Леонiдiвно, а у вас залишилося мисливське посвiдчення вашого чоловiка? — запитавши це, я затамував подих.

— Ой, чоловiче дорогий, а я знаю, як воно виглядає? Є документи, багато всяких…

Пiд її прискiпливим поглядом я обережно переглянув усе, що пропонувалося. Мисливського квитка, звiсно, не було. Ну, ще б пак.

— А цiкавився хтось якимись його документами?

— А як же ж. Отi з телебачення також цiкавились. I їм показувала, як ото вам.

— А мiг хтось iз них забрати? — допитувався я. — Може, ви кудись вiдходили, а їх залишили з паперами. Ви ж не перевiряли потiм, чи усе на мiсцi.

— Та чого ж… ходила хустку темну вдягати, бо вони так сказали, щоб знiмати. Ой, лишенько… А що, чогось бракує? Та вони ж… Я ж їм давала! З собою забрали його фотографiї, ще грамоти… Подяки, ще коли в управi працював… i ще щось брали! Але потiм повернули. Привозив чоловiк звiдти. Усi папiрчики у пакетi. А що, немає чогось?

— Та нi, усе на мiсцi, — запевнив я.

Телефон у кишенi засигналив дзвiнком вiд Сергiя.

— Ну що, Петровичу, — замiсть привiтання видав вiн з розгону, — ви генiй розшуку. Знiмаю кашкета. Знаєте, хто робив передачу? НТI! Розумiєте?

— Розумiю, — вiдповiв я, вiдходячи убiк.

Вiд такого повороту подiй перехоплювало подих. Це означало — Камiнський або Свiтлана. Або вiн, або вона, оскiльки на той час мiж ними вже пробiгла чорна кiшка.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Слід на воді» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХLIII“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи