Розділ «ХXII»

Дзвiнок у дверi нiчим не вирiзнявся вiд iнших. Проте менi у моєму новому положеннi слiд було готуватися i до таких — цього я ще не усвiдомив. Вiд несподiванки у мене навiть вiдiбрало мову.

Вона стояла близько вiд дверей, якi я за звичкою прочинив надто широко, — з мiкрофоном у руцi i вже промовляла на повну:

— Ми бiля дверей помешкання Анатолiя Рибака, директора приватного детективного агентства, що наразi є чи не єдиною у країнi структурою, яка ще продовжує реальнi пошуки зниклого вiдомого вiтчизняного письменника Андрiана Чумака.

У кутi сходового майданчика впирався спиною у стiну високий чоловiк з камерою, об'єктив якої дивився на нас. Поруч було ще кiлька помiчникiв. Усе, що тут вiдбувалося, автоматично ставало надбанням громадськостi.

— Я — Свiтлана Чикурда, телеканал «Мрiя-ТБ» i в даний час працюю в прямому ефiрi. Пане Анатолiю, вiд моменту зникнення Андрiана Чумака я також веду незалежне журналiстське розслiдування у цiй справi, тому й висловилася «чи не єдине», адже сама не є слiдчим-професiоналом. Глядачiв нашого каналу цiкавить, чи є бодай якiсь новини в справi пошуку вiдомого письменника?

Мiкрофон опинився пiд носом, але я вже опанував себе.

— Пробачте, а ви взагалi куди прийшли? — я розвiв руками. — Ви упевненi, що потрапили за адресою?

— Ви ж Анатолiй Рибак i не заперечуватимете цього? Колишнiй експерт управлiння внутрiшнiх справ, нинi приватний детектив, директор нещодавно створеної агенцiї «Слiдопит».

— Я дiйсно Анатолiй Рибак, але взагалі не причетний до справи, про яку ви говорите, як i до агенцiї. Шановнi, можливо, ви не до того Рибака потрапили? I взагалi припинiть мене знiмати. Ви маєте право робити це без моєї згоди? Я сумнiваюся.

— Пробачте, пане Анатолiю, зараз я не роблю нiчого незаконного — стою на нейтральнiй територiї i веду репортаж. Це моя робота. I не заважаю вам зачинити дверi, якщо моя поведiнка не подобається. Пане Анатолiю, повiрте, дуже багато людей цiкавляться долею Андрiана Чумака. Це мiльйони його читачiв. Я розумiю, що є таємниця слiдства i не претендую на її передчасне розкриття. Але прошу повiдомити нашим глядачам, чи є бодай якась надiя побачити улюбленого письменника живим.

Мiкрофон знову посунувся до мене, а я лише тепер чiтко усвiдомив, що мою небриту пику, як i волосатi груди у зеленiй майцi, бачить зараз якщо не пiвкраїни, то принаймнi багато людей, i моя неправильна поведiнка завдяки цьому пiдленькому журналiстському прийомчику може нашкодити не тiльки менi, але й справi.

— Панi… е-е… Свiтлано, так? — моє обличчя висловило щире нерозумiння. — Я можу лише поспiвчувати вашим глядачам, що вони мають отаких репортерiв, якi будь-що бажають запудрити їм мiзки сенсацiями, не вибираючи методiв. Або ж вас просто ввели в оману. Якщо по-вашому я директор детективної агенцiї, то прошу до мого офiсу, якщо такий є, i берiть ваше iнтерв'ю там. А це — приватне помешкання. Iдiотизм якийсь…

Останню фразу я промовив вже повернувшись спиною до дверей, що зачинялися, але був упевнений — камера її вловила. Про справжнiй офiс я мiг тiльки мрiяти i то лише у випадку, якщо знайду Андрiана Чумака — живого чи мертвого.