Ближче до вечора зайшов вартовий:
— Збирайся, хутко! Володар чекає!
В шовковій залі красувався щедро накритий стіл. Від різноманітності страв крутилося в голові, а можливо, від того, що я не їв уже другу добу. Примостившись в кінці довжелезного столу, я кивнув Фаросу, Астрі. Володар і дочка сяяли і переливалися від шовку і дорогоцінностей. Недоступні і далекі, як холодні зорі.
Вирішив більше не думати про королівську пиху, а просто добряче попоїсти. Страви так смачно пахли, збуджували апетит. Я зручніше примостився. В залі стало шумно, про щось голосно та весело гомоніли, підіймали келихи за Фароса. Я тягнув до рота шматок ароматного м’яса, коли гучний голос володаря прогримів на всю залу:
— Хоробрі воїни! — і сивочолий тричі вдарив у долоні. — Зараз Айхо продемонструє майстерність у підкоренні звіра!
Від наростаючого обурення я стиснув під столом кулаки.
— Нещодавно, — продовжував Фарос, пильно дивлячись у вічі, — корсари спіймали двоголову хапуку, від якої Айхо врятував мою дочку. Але вчора до нас потрапив цікавіший звір. Хижаку вдалось поранити трьох найкращих мисливців! Він, звичайно, не хапука, але дуже небезпечний.
За наказом Фароса до зали внесли ноші із залізною кліткою. Ще здалеку чулось гепання по металевих ґратах. Та коли я побачив звіра, з яким мав зійтися в поєдинку, серце наче сказилося від хвилювання. Я зустрівся з блискучими очиськами радика. З пронизливим писком малий кинувся в мій бік. Гості аж відсахнулись. По ситих рядах хвилею прокотились зойки неприхованого здивування.
— Володарю Фаросе! — схвильовано мовив я. — Це дійсно небезпечний звір, я зустрічався з подібними у Східній Вернакії. Чи можна звернутися з проханням?
— Оскільки ти гість, можеш просити про послугу. І якщо вважатиму її прийнятною, — зробивши паузу, пірат зверхньо обвів поглядом васалів, — то задовольню.
— Володарю! — намагаючись зберігати спокій, виголосив я, — якщо вдасться підкорити хижака, зайшовши в клітку, дозволь забрати звіра.
Фарос задумався, вагаючись тер рукою підборіддя. Врешті прогримів неприязний голос:
— Добре, Айхо! Я дозволю забрати звіра, але… лише мертвим!
Серце завмерло. Підступність пірата вражала.
— Але звір потрібен мені живим! — вигукнув я, ще сподіваючись на чудо.
— Звір і мені потрібен живим! Забрати зможеш лише мертвим, — зле усміхнувся пірат.
Стримуючись, щоб не накинутись на корсара з кулаками, я з надією глянув на Астру, але та зрадливо уникала погляду.
— Гаразд, Фаросе!
В залі запала тиша. Погляди присутніх прикипіли до клітки з радиком. Я повільно наближався, а в голові шалено крутились думки.
Дід привчив носити з собою цілющі трави. На щастя, стебло магори, від якого можна надовго заснути, я захопив у подорож. Якщо радик проковтне шматок, засне швидко і, сподіваюсь, це буде схоже на смерть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Айхо, або Подорож до початку» автора Фариняк Оршуля на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7“ на сторінці 2. Приємного читання.