Розділ 6

Охорона безцеремонно штовхнула на коліна.

— Моє життя належить тобі, Володарю! — вигукнув пірат, приклавши правий кулак до серця.

— Касторе, ти хоробрий воїн, і я приймаю твоє життя. Говори! — голосно і велично відповів сивий чоловік.

— Володарю, малого схопили вчора разом з чудернацьким звіром, що поповнив вашу колекцію. Сьогодні, оглянувши нікчему, я хотів пустити його на корм вашим улюбленцям. Подорожі до Сакарії раб не перенесе, загнеться по дорозі. А це тільки в збиток.

— Коротше, Касторе, — гнівно перебив чоловік на троні.

— Пробачте, володарю. Та побачивши цей символ, — і здоровань повернув мене плечем до ватажка, — я вирішив, що раб може принести грошенят.

Корсар криво усміхнувся.

Сивий чоловік махнув рукою, на товстих пальцях сяяли персні:

— Продовжуй!

— Володарю, нещодавно мисливський загін полонив кремезного воїна зі схожим символом на руці. Силач покалічив трьох моїх людей, доки не здався.

Я нашорошив вуха. Невже дід Радо теж у піратському полоні?!

— Ми планували продати раба на ринку невільників в Сакарії, — продовжував корсар, — але велетень запропонував нам вигіднішу угоду. Ми доставили раба у вказане місце, а його друзі заплатили втричі більший викуп.

— Хм… Так, пам’ятаю цього воїна, — суплячи брови, сказав сивочолий.

— Володарю, а що, як зв’язатися з тими ж людьми, можливо, вони заплатять гроші і за малого. У нього такий же символ!

Я не міг повірити. Дід живий! Він був тут! Його доправили до друзів, можливо, й до Майстра Каро в Шанталію. Неймовірно, але скоро я зможу зустрітися з Радо. Не тямлячись від щастя, я закричав:

— Це був мій дід! Дід!!! Відвезіть до нього! І він обов’язково віддячить!

— Дід? — здивовано перебив пірат. — Той чоловік годиться тобі в батьки! На правій руці у нього залишились дивні шрами, ніби декілька голок одночасно розрізали шкіру, ще свіжі, бо заважали битися.

Я зблід, зрадливий потічок поту збіг по чолі. Не може бути! Це ж Воїн Шаку! Невже і у нього є символ?

Близьке щастя дзвінко розбилося на друзки. Якщо потраплю до рук Шаку, то вже не побачу ні діда, ні сифона, ні радика.

— Це не дід! Це дядько! Він ненавидить мене і не заплатить ні копійки, — поспіхом брехав я.