Розділ 3

Радо застрибнув на грізного звіра та злетів назустріч вершникам, які вже були так близько, що можна було б роздивитись обличчя, якби ті не ховались під шоломами.

О, громе! Це ж Воїни Шаку…

— Я обов’язково знайду тебе, Айхо! Ти, знаєш куди летіти! Тож не гай часу, лети! — крикнув дід уже з висоти.

Все відбувалося настільки швидко, що я не встиг зрозуміти, як страшно. Сифон пронизливо сичав, десь вирувала битва, а я продовжував, як вкопаний, стояти на місці. Та коли побачив вершника, що стрімко наближався, нарешті отямився. Миттю схопив торбу, сифон уже підставив міцну лускату спину, радик похапцем видряпався на плечі. І гайда в небо! Подалі від переслідувача. Велетенський птах шумно розмахував потужними крильми, намагався наздогнати, але стрімкий, як блискавка, сифон зі свистом розрізав туге повітря і швидко віддалявся. Востаннє глянув я назад, де дід геройськи бився одночасно з двома воїнами. Шалена гордість розпирала груди, надавала сил і навіть притупляла страх.

Я стрімголов мчав на сифоні, та переслідувач вперто не відставав. Вітер свистів у вухах, холодне рвучке повітря обпікало щоки. Радик, відчуваючи небезпеку, міцніше чіплявся лапками і тихенько попискував. Я міцно притиснувся до крилатого звіра, наче злився з ним, але вершник на велеті-птахові не здавався. Від дивного збудження, що межувало зі страхом, перехоплювало подих, стискало груди. Я нічого не чув, окрім шалених ударів власного серця. І все більше підганяв сифона.

Черговий раз озирнувшись, я ледве не звалився. Переслідувач наче розчинився в повітрі! Зник! Від здивування я пригальмував. Та раптом пронизливий свист сифона розкраяв підступну тишу. Наче нізвідки, загородивши шлях, повстав вершник — Воїн Шаку. Шумне стомлене дихання чулося крізь шолом. Ошелешений, я прикипів поглядом до Воїна. Виблискуючи мертвою величчю, меч ворога здійнявся, щоб нанести фатальний удар. Не розуміючи, що роблю, я, що є сили, направив кремезного сифона на таран. Від несподіваного удару воїн похитнувся, обидві його руки міцно вчепилися в густу гриву велетенського птаха, а смертоносний меч полетів униз. Сифон вп’явся гострими іклами в горло крилатому супернику. Здавалось, щастя на моєму боці, але через відчайдушний маневр я опинився надто близько від Воїна Шаку. В руці вершника блиснув ніж. Я відчув різкий біль у грудях та встиг побачити, як вірний радик вискочив з-за плечей і батогом-хвостом вдарив в незахищену обладунками руку ворога.

Отямився я від чогось холодного і мокрого. Впевнений, що вже на тому світі з проштиркнутим серцем, я поволі розплющив очі та дуже здивувався, вгледівши замість духів малого радика, який стояв наді мною і, радісно попискуючи, облизував моє обличчя. Я помацав груди і нащупав за пазухою щось тверде. Дідів амулет! Не може бути! З полегшенням заплющивши очі, я сумно усміхнувся. Де ти зараз, дідусю?..

Радик задоволено пищав та підстрибував. Я лагідно погладив малого по голові.

— Дякую, друже, ти врятував мені життя своїм геройським вчинком. Виявляється, ми не такі вже й безпомічні, — і я усміхнувся.

Озирнувшись, побачив ще одного рятівника. Скрутившись калачиком, у високих заростях очерету лежав грізний сифон, наче безневинна домашня тварина. Його вінценосна голова спочивала на масивних лапах з гострими пазурами. Звір не спав, а тривожно і часто дихав. Я стривожено наблизився до крилатого побратима, той лише підняв злегка розкосі вологі очі. На задній лапі звіра кровоточила рвана рана, з якої стирчав уламок кігтя велетенського птаха.

Якби вірний сифон не перегриз горло супернику, не лежали б ми зараз на м’якому мосі і не насолоджувалися б заколисуючим шумом тростини та приємним теплом, що піднімалося з боліт.

— Потерпи, друже. Я спробую допомогти.

Сифон не ворухнувся, лише жалібно засичав. Радик, намагаючись підтримати, печально пищав і крутився навколо товариша.

Цілющі трави, які приберіг у торбині, вчасно знадобилися. Обережно обробивши рану, я різко витягнув уламок кігтя. Крилатий велет лише здригнувся.

— Ти справжній герой, — підбадьорив рятівника.

Трави робили свою справу. Я заспокоївся, коли помітив, що звір заснув. Сон — кращий лікар.

Крізь насуплене небо пробивалось тьмяне світло сонячного диска. Високі болотяні трави пританцьовували в такт вітру. Місцевість не відрізнялася від тієї, де зупинялися з дідом, і я не міг зрозуміти, як далеко сифон заніс нас із місця битви. Залишатися довго на одному місці небезпечно. Але сифон зараз у небо не підніметься. Та й я сподівався, що з хвилини на хвилину нас наздожене дід.

Час спливав. Сонячна пляма закотилась за горизонт, втомившись за день боротися з хмарами. Радо так і не з’явився. Хоча дідів сифон вчув би нас за милю. Тішило, що і переслідувачів не видно. Можливо, вирішили, що я загинув.

Під вечір болото ожило. Гомоніли і перегукувались нічні птахи, посвистував очеретяний свич, шуміли, перешіптуючись високі трави. То тут то там чувся плескіт води. Болото таємниче булькотіло.

Я ближче притиснувся до сифона. Переляканий радик заліз на руки. Я заспокоював малого страшка, а сам був готовий закричати від найменшого шурхоту.