Розділ 41

— Брате, не смій погоджуватись! Ти ж розумієш, що це пастка! — у відчаї крикнув я.

— То це твій брат, Айхо? — несподівано почув я від незнайомця власне ім’я. — Тоді це все міняє. Вам обом нема чого боятися, — сказав дивний незнайомець, і ми із Зуфаром водночас глянули на Алакега.

Не звертаючи уваги на нашу недовіру, вельможа впевненим і нетерплячим голосом сказав:

— Вам краще піти зі мною. На Айхо в моєму палаці чекає людина, яка дуже хоче його бачити.

— Та хто ви такий? — обурено викрикнув я. — Якщо вважаєте, що купили мене, як якусь дрібничку на базарі, тоді гаразд, я піду з вами, але не смійте вплутувати сюди брата, він — вільна людина і робитиме те, що вважатиме за потрібне! Не смійте наказувати нам!

Руки звільнили з кайданів. Нічого не заважало спробувати утекти. Але щось стримувало. Хто все-таки чекає у палаці дивного незнайомця? Присутність Алакега нічого доброго не віщувала. Але чи не занадто дорого за мене заплатили, щоб просто убити? Я все ще сумнівався, коли незнайомець сказав:

— Не думаю, що п’ятсот агрів — це така вже й дрібничка, навіть для мене. Але досить жартувати, перейдемо до справи. Навіть не намагайся втекти, Айхо. Мої люди патрулюють скрізь, куди б ти зараз не подався, тебе приведуть до мене. Я не хочу засмучувати друга, який так довго шукав тебе.

Я відчув, як мороз пробіг по тілі. Перше, що спало на думку, — це Сохо. Те, що я почув про нього ще в пустелі свідчило, що Сохо досить впливова, відома і багата людина у Сакарії. Тільки він міг так вишукано помститись, ще й заманити в пастку друга, щоб покінчити з ним, як він робив з усіма, кого я любив. Тепер усе стало на місця. Ні, не допущу, щоб у твої лапи потрапив Зуфар.

— Гаразд, я йду, але за умови, що цей юнак зі мною не піде.

— Що ти вигадуєш, Айхо, я не залишу тебе з цими покидьками! — обурено кинувся вперед Зуфар, ніби захищаючи мене.

— Айхо, ти напевне погано зрозумів. У тебе немає вибору!

Непомітним порухом руки незнайомець наказав щось Алакегу, який блискавкою опинився між мною і Зуфаром. Відштовхнувши брата, спритний бандит схопив за горло. І я зрозумів, якщо убивця прикладе хоч на краплину більше зусиль, кістки не витримають.

— Зроби хоч крок — і твій друг помре, — прошипів Алакег до Зуфара.

— Спокійніше, спокійніше, друзі. Давайте по-доброму розійдемося. Усього найкращого, юначе, — кинув наостанок незнайомець Зуфарові.

Я встиг лише востаннє глянути на друга. Сказати так нічого і не зміг, бо рука Алакега міцно стискала горло.

Мене потягнули до накритої цупкою матерією брички, на яких пересувалися вельможі, та закинули досередини. Поруч сіли вельможа і Алакег. Бричка рушила. А мене розривало від безпорадності і люті. Я нічого не міг вдіяти, щоб вирватись із лап убивць. Та вперше зрадів, що Зуфара немає поруч.