Розділ 36

Зуфар задоволено усміхнувся і впевнено повернув назад.

— Під вечір приходьте в харчевню «Веселий хряк», за цей час я встигну переговорити з капітаном. Тоді і приносьте гроші. А зараз бувайте, хлопці! — і моряк, перевалюючись з ноги на ногу, повільно пошкандибав геть.

Я, не вірячи вухам, спантеличено дивився на усміхненого Зуфара.

— Звідки ти знав, що моряк спочатку запросить усю суму грошей, яка у мене була?

— Ти що, смієшся, Айхо? Я не знав! Але знаю найважливіше правило торгівлі, а це в моїй країні — мистецтво! І ти запам’ятай, брате. Ніколи не погоджуйся на перше, що пропонують. Торгуйся!

Нарешті я звернув увагу на море, яке бачив уперше. Безкрайнє, воно виливалось наче з величезного казана десь далеко-далеко там, де починалося небо. Темно-синя грайлива вода у відблисках заходу сонця переливалася від золотавого до смолисто-чорного.

— Ну що, брате, маємо вільний час, — як завжди весело сказав Зуфар, — і, як я зрозумів, залишилось трохи грошей. Давай швидше наб’ємо чимось смачненьким наші животи. А тоді вже помилуємося красотами Сакарії. Щодо моря, друже, за нашу подорож до Шанталії воно ще встигне тобі набриднути.

І знову Сакарія стала для нас яскравою, веселою, феєричною. Вуличні танцюристи, виступи екзотичних артистів, містичні покази найкращих ілюзіоністів — місто закрутило чаруючими принадами. На якусь мить я переставав відчувати себе чужаком. Навпаки, ніби перетворювався на найбажанішого гостя, якому щедро підносили найкращі дари та дивовижні видовища. Віва, Сакарія!

І в цьому дивовижному вихорі нових вражень раптом десь глибоко, самим серцем, я відчув, що хтось дуже важливий, можливо, найважливіший в моєму житті, щойно пройшов повз непоміченим. Здавалося, на потилиці зараз виростуть очі, а в спині пропечеться діра. Хтось пильно дивився на мене. Як ошпарений, я обернувся і побачив дівчину… Ні, скоріше прекрасне темноволосе створіння, яке стояло зовсім поруч у довгому жовто-сірому хітоні, граційно тримаючи перед собою немалий переповнений глек, з якого й досі вихлюпувала вода. Південне сонце красиво вигравало на шкірі дівчини, ніби заздрило її багряному відтінку. Так, ніби усі його світанки і заходи злилися в одному вибуху і застигли в цьому кольорі. Темні мигдалеподібні очі незнайомки сміливо дивилися просто на мене. В цей момент світ зупинився, завмер. Я бачив лише її магнетичний погляд.

— Мія! — чийсь грубий неприємний голос, як розбите скло, посипав на казковий світ, і той знову став реальністю. — Мія! Ти чого стоїш, незграбо?! Атамай вже втомився чекати на воду!

І раптом у глибоких очах прекрасної незнайомки щось наче вибухнуло. Темні, вони стали ще темнішими. Тільки зараз я помітив, що її плаття насправді було жовтим. Жовто-сірим його робили попіл і сажа, що безцеремонно поселились поруч із сонцем. На красивому обличчі виступили краплинки поту і не тільки від спеки, яка стояла надворі. Тяженні глеки з водою, що доводилось тягати тендітній дівчині, відбивалися втомою і ненавистю, коли дівчина дивилась на свою мучительку. Гладка, кремезна жінка, погрозливо впершись величезними кулачищами у круті стегна, стояла, перегороджуючи вхід у внутрішній дворик будинку, куди прямувала Мія. Дебела тітка ще продовжувала голосно кричати і лаяти дівчину, яка, здається, нічого не чула, а лише з ненавистю зиркала на неї.

— Ти колись дограєшся, Міє! І твоя красива мармиза не врятує тебе від моєї важкої та справедливої руки! І перестань кидати в мене блискавки лихими очима! — вже майже верещала велетка.

Дівчина ледве протиснулась у вузький прохід, який навмисне загороджувала товстуха. Та перед тим, як зникнути, незнайомка обернулася і глянула прямо у вічі. Так вміла дивитися лише Мія! Відкритий сміливий погляд ніколи ні про що не просив. Але я готовий був зробити усе!