Розділ 35

— Чому? — запитав я, продовжуючи, наче зачарований, дивитися на самотню арку, яка ніби довгі роки чекала саме на мене.

— Колись давним-давно… — почав Зуфар, і я одразу ж перенісся у далекі часи, — у Матері-Землі та у Батька-Неба народилося п’ять синів — П’ять Вітрів. Батьки раділи, тішилися великою дружньою сім’єю, але скоро Діти-Вітри повиростали. Одного темного холодного вечора до їхнього дому завітали чотири старці-мандрівники, чотири Кінці Світу: Південь, Північ, Захід та Схід. І мовив Південь: «Батьку-Небо, я так довго мандрую по світу і ось нарешті знайшов у тебе достойного царя Південним володінням. Віддай старшого сина, нехай він посяде Південний трон і стане Південним Вітром». Батько-Небо подумав трохи і врешті-решт погодився, чому б і ні, його старший син стане Південним Володарем.

Тоді ступив крок уперед другий старець — Північ: «Батьку-Небо, я так довго мандрую по світу і ось нарешті знайшов у тебе достойного царя Північним володінням. Віддай другого сина, нехай він посяде Північний трон і стане Північним вітром». Батько-Небо і тут погодився.

Тоді виступив третій старець — Захід і запропонував середньому синові стати Західним Вітром. І знову Батько-Небо погодився.

Коли черга дійшла до четвертого сина і Четвертий Кінець Світу запропонував тому стати Східним Вітром, Батько-Небо погодився теж.

Та раптом п’ятий Син-Вітер, який зрозумів, що йому не дісталось жодного царства, зірвався у височінь та, розлючений, закрутив такий шалений вихор, що назавжди розірвав Небо і Землю.

Чотири Кінці Світу жахнулися: «Що ж ти наробив, неборако, ти мав стати найбільшим, найсильнішим вітром — Вітром Світу, а тепер, як кара за твою необдуманість та жорстокість, ти станеш Вітром Перемін».

Сказали це старці і зникли. Разом з ними зникли і брати Чотири Вітри. Мати і Батько опинилися на недосяжній відстані один від одного. І тільки тоді П’ятий Вітер, відчувши усю свою самотність, зрозумів, що він накоїв.

От така історія, Айхо. Усі подорожні, які заходять у зовнішні ворота Сакарії, — продовжив юнак, — обирають той «вітер», у напрямку якого вони прямують. Заходити до міста через П’яті ворота вважається поганою прикметою. Люди бояться, що Вітер Перемін не дасть їм дістатися до місця призначення. Отож, якщо наш шлях лежить до Шанталії — тоді нам у Західні ворота, — сказав Зуфар, по-братськи поплескуючи по плечу.

А я ніяк не міг отямитись від почутого і все дужче вглядався у самотнього П’ятого Вершника. Чомусь стало так сумно, ніби я себе побачив у зображенні з білого каменю Марони. Я не розумів, чому так суворо покараний за свою необдуманість Вітер Перемін. Невже у нього немає права на прощення? Навіть люди минали його стороною. І я із затуманеним від смутку і роздумів поглядом непевно промовив до Зуфара:

— Ми зайдемо в Сакарію через П’яті ворота.

Зуфар, здається, не почув, і я вже впевненіше повторив.

— Ми ідемо в Сакарію через П’яті ворота!

Юнак глянув на мене і, здається, не повірив вухам.

— Схоже, я поганий оповідач, — засмучено мовив він.

— Брате, можливо, я хочу від тебе надто багато, і, можливо, насправді не знаю, чого прошу, але я пройду в Сакарію через Ворота Перемін.

Я чекав від Зуфара будь-якої реакції, але те, як він прореагував, стало черговою несподіванкою. Юнак замислено усміхнувся і вже весело сказав:

— Напевне, брате, на відміну від мене, ти — вже герой, бо чиниш так, як побоявся б вчинити будь-хто інший. Ну що ж, Ворота Перемін — так Ворота Перемін, — і Зуфар, не чекаючи, чимдуж побіг, грузнучи у сипкому піску, до П’ятих Воріт.