Розділ 23

— Я не хочу залишати тебе тут, Есхо…

— Ти і так зробив дуже багато, — квапливо перебила я Майстра, боячись і одночасно воліючи, щоб він продовжував, — Тепер, знаючи, що з дитиною буде все гаразд, я щаслива і… не забуду…

— А я не забуду тебе, — сказав О, коли я стояла вже біля дверей і зусиллям волі змушувала себе нарешті піти.

— Прощавай, О!

— Я попіклуюсь про дитину, Есхо! Обіцяю!

Зачинивши двері, я розуміла, що зачинила двері до щастя. Тільки стіна відділяла від О, та ця стіна виявилась товщиною у ціле життя… Сльози котилися по щоках, і я не знала — від горя чи від щастя.

Через декілька місяців народилася донька. Не буду розповідати, що я пережила, коли нас розлучили. Та пройшло небагато часу, і Храм потрясла «жахлива» новина: новонароджена донька верховної жриці зникла. І зникла так загадково, що ніхто не сумнівався у підступних проявах геліонатів.

— Ось і підійшла я до найважливішого, Айхо, — сказала Есха, підкинувши жменю сухого моху у вогонь. — Амулет із зображенням змії, який я залишила доньці, тепер висить у тебе на шиї.

Я стрепенувся і підсвідомо торкнувся талісмана, ніби злякавшись, що Есха забере його.

— Як він потрапив до тебе, Айхо? Тепер ти розумієш, що я запитую не просто з цікавості.

— Дід Радо… подарував… — запинаючись, відповів я.

— Твій дід? Але як амулет потрапив до нього? Не розумію… Адже він належав дочці!.. Зачекай, а що Радо розповідав тобі?

— Есхо, можливо, дід і хотів щось пояснити, але не мав часу. На нас напали. Я дивом залишився живим, до речі, завдяки амулету… та й діда тоді я бачив востаннє, — згадавши наше прощання, знову відчув увесь біль втрати.

— Все це дуже дивно… — сказала Есха, задумавшись. — Я маю зрозуміти, як Майстер О пов’язаний з Радо. Чому амулет моєї доньки опинився у твого діда? Ймовірності, що десь ще існує подібний, немає. Амулет дуже древній і наділений великою силою.

Я закивав головою, згадавши, як талісман врятував нас з Астрою від двоголової хапуки.

— Отже, дід Радо був батьком твоєї матері, — продовжувала Есха. — Тоді є вірогідність того, що О виконав обіцянку і віддав мою доньку на виховання. І твій дід став її названим батьком, — Есха замовкла і, глянувши на мене світлими очима, схвильовано сказала: — Айхо, ти розумієш, що можеш бути моїм онуком?!