Розділ 12

— В той день я хотів померти, померти разом з дружиною і сином, але коли уявив, що вбивці рідних спокійно походжають по землі, вирішив мстити. Тоді лиш ненависть та сподівання на близьку розплату допомагали жити. Я довго шукав і поневірявся, доки натрапив на слід убивць. І нарешті дізнався, які демони спалили селище і вбили дружину з сином… Це був Фарос і його головорізи. Але тоді він ще не був володарем Фаросом, а всього лише капітаном піратів. Морські розбійники ніколи раніше не набігали на наші землі. Кордони Феліза надійно охоронялися. Ми були вільною від рабства державою. Благородний король Есхольд мудро і справедливо правив королівством та й близько не допускав цю нечисть. Але в Фелізі з’являлося дедалі більше незадоволених вельмож, які прагнули нажити великі статки на работоргівлі. Та особливо палко проти правителя виступали жерці. Саме вони після смерті короля захопили владу і відкрили кордони піратам. Тоді і почалися всі наші біди, — Ракун-Саро знову став суворим і незворушним.

— Волею долі, — продовжував капітан, — я потрапив до Фароса рабом. Вже тоді пірат вчинив бунт і став новим Володарем. Я вперше побачив ворога в обличчя. Не знаю, як втримався, щоб не кинутись на злочинця. Я — раб знав, що не зроблю й кроку в бік Фароса, як схоплять і невідомо чи залишать живим. Надто довгим і складним був шлях до пірата, щоб так безглуздо розпорядитися життям, яке присвятив помсті. Я знав, що робити… — капітан надовго замовк.

— Я зголосився добровольцем у кіріші. Кіріші — раби, які виявили бажання стати піратами, і отримували свободу. Але для цього потрібно пройти нелюдські випробування на силу, витривалість, а основне, жорстокість. Навіть не хочу згадувати… Тоді вперше похитнулась віра, що чиню правильно. Але я став кіріші, згодом — піратом, а тепер дослужився до капітана. І все це задля того, щоб поближче підібратись до Фароса… — і Ракун-Саро стиснув кулаки з такою люттю, що аж побіліли.

Я затамував подих. Не міг повірити, що це справді відбулось з Ракун-Саро.

— Вперше трапилась людина, — продовжив капітан, — якій я зміг звіритись і, можливо, полегшити тягар. Я наважився розповісти історію, можливо, тому, що бачив, як ти, Айхо, сміливо захищаєш невільників, відверто протестуєш проти несправедливості, відстоюєш свободу. Я довго спостерігав і зрозумів, що ти незвичайний хлопчик. Твоя внутрішня сила, хоч і дитяча, але спонукає до дій, веде за собою! Таким міг бути і мій син…

Підступний клубок підкотився до горла. Глибоке співчуття роз’ятрило душу. Сумна і трагічна історія Ракун-Саро здавалась неймовірною. Та залишалось незрозумілим, як людина, яка вірить і прагне добра, може чинити стільки зла?

— Не потрібно нічого говорити, Айхо. Я розповів це не для того, щоб пожалітись чи виправдатись. За все, що я накоїв, уже немає прощення. Початкова мета справедливої помсти вже давно губиться в ріках крові і сліз невинних людей. Я хочу, щоб ти знав: як би не склалося життя, які б не чекали випробування, ніколи не впускай у серце ненависті! Спочатку ця небезпечна гостя забирає лише маленький шматочок, але чим довше живе, тим менше залишає місця для добра, любові, милосердя, співчуття. Дуже швидко перетворюєшся на її раба. Того Ракун-Саро, який десять років назад жив із сім’єю в затишному будиночку — вже немає. Я сам себе знищив. Залишився лише Ракун-Саро — пірат, і я вже не знаю, чим кращий за Фароса.

Я мовчки слухав капітана і вперше в житті задумався над тим, що в світі не існує абсолютно добрих чи абсолютно поганих людей. У кожному з нас є дві половинки, і життя складається з постійної боротьби між ними. Тільки від нас залежить, чого в душі буде більше — світла чи темряви. Тоді я вирішив, що боротимусь за світло!

Ракун-Саро зацікавлено спостерігав. Поклавши руку на плече, дружелюбно сказав:

— Щодня, Айхо, ми ведемо боротьбу самі з собою, із власними страхами, спокусами та бажаннями. Ми і є для себе найнебезпечнішими супротивниками. І в цій боротьбі для того, щоб виграти, потрібно слухати сумління, але воно повинне бути чистим. Тому не завини перед ним, не зрадь собі, будь непохитним на шляху істини. Сподіваюсь, твоя совість і серце будуть вести тебе в правильному напрямку.

Тоді я не все зрозумів зі слів Ракун-Саро, але вони навіки вкарбувалися в пам’яті. А згодом, коли подорослішав, стали життєвим кредо.

Ракун-Саро продовжував:

— Кожному кіріші, що став піратом, давалась викупна мітка. Якщо власник цієї мітки потрапляє в рабство, то може викупити себе. Це дуже сувора традиція, мало хто наважується порушити її, бо вважається, що той, хто відмовить власникові мітки, сам незабаром потрапить у рабство. Мітку можна продати, вона дуже дорого вартує, але це теж поганий знак, а люди надто забобонні.

Ракун-Саро замовк, він задумливо дивився на свою долоню в якій щось тримав. — Айхо, я хочу віддати тобі свою викупну мітку. Вона знадобиться тобі більше, — і простягнув затертий шкіряний клаптик із зображенням перекресленого золотого кола.

— Капітане, я не зможу прийняти подарунок: він надто цінний і належить вам по праву.

— Він вже давно не належить мені по праву, Айхо. Я зберігав її лише з однією метою: викупити рідних, якщо зустріну когось на життєвому шляху. Але вчора дізнався, що останній з братів помер в неволі, а батька вже давно немає в живих. Тому я вирішив віддати мітку. Думаю, вона тобі ще знадобиться, — і капітан вклав у руку дорогоцінний шкіряний клаптик, який дарував свободу.

— Дякую, капітане, — зворушено сказав я.

— Я не заслуговую на слова вдячності, Айхо, хоча вже й забув, як це приємно чути.

Ракун-Саро розвернувся, і не сказавши більше ні слова, подався до каюти. Але раптом, ніби згадавши про щось, зупинився і вигукнув:

— Айхо, забув попередити. Вчора жрець, який і повідомив про смерть брата, розпитував про тебе.