Розділ 10

Пірати ж відкрито співпрацювали із жерцями і навіть перебували під їх протекторатом. Бо Храми чи не найбільші рабовласники на Півострові. Їх раби тяжко працювали на заболочених полях Долини Сліз, трудились в підземних копальнях Ракії та лісорубках Трангару, прислуговували в Храмах.

— А тепер можеш прогулятися, Айхо. Але пам’ятай ти серед піратів, і якщо хочеш уціліти, поводься як пірат, — доброзичливо усміхнувся Ракун-Саро.

Ситий і радісний я вибіг з харчевні. Свіжий нічний вітерець бешкетливо куйовдив волосся, широка безтурботна усмішка зливалась з яскравими вогнями вулиць. Вдихнувши на повні груди, я впевнено рушив назустріч веселощам.

Ілюзіоністом я зацікавився, як тільки ступив на піратський берег. І зараз нахабно продирався крізь людський потік до гурту, що спостерігав за віртуозною роботою майстра. В рідному поселенні на ярмарку врожаю улюбленою розвагою ставали магічні покази. Із роззявленими ротами сільська малеча спостерігала, як із крихітних коробочок вилітали велетенські сифони, через мить перетворювались в хмарку і розчинялися в небі.

Я намагався проштовхнутися ближче, але з торбою на плечі, в якій до того ж спав радик, вдавалось непросто. Та величезне бажання потрапити в перші ряди змушувало, не соромлячись, ліктями продирався крізь щільний натовп. Глядачі відгиркувались, відштовхували назад. Помітивши такий ажіотаж, маг удавано велично сказав:

— Потрібен доброволець, підведіть крикуна!

Натовп розступився — і я опинився за декілька кроків від одягненого в темно-синю мантію високого чоловіка. Поправивши розхристаний одяг, я з шаленою радістю пішов назустріч магові. Завжди мріяв стати асистентом ілюзіоніста — і тут така удача!

— Ого, такий малий, а наробив стільки галасу! — раптом розсміявся маг.

Я усміхнувся у відповідь, та коли із змахом палички на голові з’явилися великі крислаті роги, і всі навкруги зареготали, стало не до сміху. Виявляється, це не так вже і добре стати асистентом ілюзіоніста. Маг натхненний захопленням натовпу, веселив юрбу, як міг. Роги змінились на рило агуки, рило — на довгий хвіст лаха, хвіст відвалився і виросли крила. Цей жахливий коловорот можна було продовжувати до безконечності. Та маг, підбадьорений задоволеним ревом натовпу, захотів показати щось грандіозніше. Він підняв руки догори, закликаючи людей до тиші. Натовп підкорився і затих. Маг витримав паузу і голосно мовив:

— Дорогі гості! До цього ви бачили лише звичайні фокуси, а зараз я продемонструю вам справжню магію! Нічого подібного ви ніколи не бачили! Я — маг Ескалар, покажу це тільки для вас!

Почуте зовсім не сподобалось, але натовп шаленів від захоплення в очікуванні чудес. Ескалар, наче в трансі, виголосив закляття. І я з широко відкритими очима перелякано чекав чогось жахливого. Не встиг ілюзіоніст добубніти закляття, як паличка спалахнула синім полум’ям, і наче зжираючи сама себе, розсипалась попелом в руках мага.

Публіка ойкнула! Розгублений ілюзіоніст стояв з простягнутою рукою, ніби й досі тримаючи паличку. Я, часто кліпаючи, з острахом позирав на Ескалара. Нарешті оговтавшись, натовп незадоволено загудів:

— Ну і де ж небачене чудо?! Де чудеса?! — кричали звідусіль.

Прийшовши до тями, маг схопив мене зашкамарки:

— Показ закінчено! — вигукнув Ескалар і потягнув у намет.

Розчаровані глядачі невдоволено розходилися.

Я опинився в шатрі ілюзіоніста. Раніше про це міг тільки мріяти, а зараз зовсім не радів. Маг знервовано ходив туди-сюди, а я мовчки чекав якихось пояснень.

— Хто ти? — нарешті запитав Ескалар.

— Я — Айхо.

— Я не про це! — майже істерично прикрикнув маг, але охолонувши, спокійніше повторив. — Я не про це, хто тебе цього навчив?!