Розділ «8»

І Олексій загорівся цією ідеєю. Але, як виявилося, закордонна мода до нас ще не дійшла, тому намучився з пошуками. У жодній спеціалізованій агенції йому не змогли допомогти, і тільки Антон Павлович зробив таку люб'язність, незважаючи на те, що в обшарпаній фірмі «Спокій» Олексій Никифорович ніяк не сподівався на успіх. І ось тепер, коли Фортуна, нарешті посміхнулася, він має відмовитися від моїх послуг…

— Чому? Я хочу працювати у вас, і мене не лякає все, що сталося з цими жінками, — спробувала я відстояти позиції, які відчутно похитувалися. — Не збираюся втікати, залишаючи вас напризволяще.

— Хіба ти не розумієш, що тебе могли вбити! І я впевнений, це не випадковість! — підвищив голос новий начальник.

— Але чому ви так думаєте? — я не витримала напруги й теж дозволила собі заговорити на кілька тонів вище.

— А тому, що пані Брилько померла не від хворого серця чи печінки, й навіть не від алкогольного отруєння або чергового перепою. У келиху, зауваж, у тому келиху, який ти поставила на стіл, була отрута. Доза, здатна вбити коня!

— А звідки ви взяли, що в келиху була отрута? — невпевнено запитала я.

— Валеріє, як ти думаєш, яким чином отрута могла потрапити в організм цієї жінки? Ми всі бачили на власні очі — вона випила келих і впала на підлогу! Січеш?

— Ну, це ще не факт, що отруту не підсипали потім, після того, як я його поставила, — намагалась я заспокоїти Олексія, хоча в самої по тілі побігли мурашки.

— Ні, третього збігу бути не може. Я впевнений, комусь заважають жінки, з якими я з’являюся на людях! Тому сьогодні ти ночуєш тут, а завтра я відвезу тебе додому. Віддам обумовлену суму — і все! — категорично заявив новий начальник.

— Якщо ви думаєте, що я погоджуся на вашу пропозицію, то дуже помиляєтеся! Мені незароблених грошей не треба! А з цією історією слід розібратися. Тому додому я, звичайно, поїду, а ось щодо всього іншого — це категорично й однозначно ні!!!

Ми так захопилися словесним двобоєм, що не помітили, як надворі посіріло, а далі зазирнули у вікно й перші промені.

А ми так і не дійшли згоди. Втім, Олексій Никифорович, коли підвозив мене додому, сказав:

— Сьогодні я подумаю і передзвоню тобі, повідомлю про своє рішення.

Я б перефразувала його слова: «Він подумає, і я вирішу».