Розділ «27»

— Так, але…

— Федю, а заарештувати цього хлопця за збереження, наприклад, таких ліків можна? — перервала я його на півслові.

— У тому-то й річ, що не можна. Ліки ці не належать до переліку заборонених для збереження препаратів. От якби довести, що він їх постійно і тривалий час вводить комусь, маючи на меті довести до божевілля, або й гірше… У великих кількостях цими ліками можна навіть убити. Тоді інша річ. Але поки в нас немає жертви, нема й доказів… Розумієш?

— Розумію. Значить, це не отрута… Точніше, не отрута швидкої дії, як я сподівалася… Отже, ми не зможемо приперти його до стіни?

— Ось-ось. Поки нема фактів, я ніяк не зможу дати хід цій справі, ну, хіба що буду займатися нею в приватному порядку і… поки що неофіційно. Тебе це влаштує?

— Навіть дуже.

— Тільки дуже тебе прошу: не нишпор більше в чужих квартирах! Так можна й до нас загриміти. Потім ніяк не доведеш, що ти туди з найкращими намірами полізла, щоб знайти докази з метою викриття злочинця, — напучував мене Федя.

Все-таки добре дружити з міліціонерами. Ніколи не думала, що таке неприємне знайомство може так скінчитися.