Розділ «27»

— І вони погодилися залишити твої речі у відділку? — здивувався Федя.

— Звичайно! Я їм сказала, що приїхала виходити заміж за міліціонера! До речі, дуже здивувалися, що дівчина з такою зовнішністю добровільно прирікає себе на нелегке звання дружини працівника міліції — гордо заявила Соня. — Так! Вони ж мені допомогли все це перетягти.

— Уперше чую, щоб міліціонери з лінійного відділку на вокзалі тягали валізи. А чайових за це вони з тебе не зажадали? — й далі дивувався Федя. — Я дивлюся, з такою дружиною в мене чудові перспективи кар’єрного росту.

Залишивши подругу розбирати валізи, я повідомила, що маю величезну кількість справ, і пішла. Феді треба було доставити дорогоцінний автомобіль на стоянку службових авто, тому наші бажання збіглися з можливостями. Відповідно, поки ми трусилися в «бобику», він мені розповів дуже цікаві факти.

— Зробили мені експертизу, — зумисне спокійно мовив Федя, витримавши паузу.

— Ну то й що? — підіграючи йому, байдужим голосом запитала я.

— Тобі що, вже не цікаво? — захвилювався міліціонер.

— Та чому, чорт забирай, не цікаво! Кажи швиденько! Тягнеш кота за хвіст! Я згораю від нетерпіння! — закричала я у відповідь.

— A-а! Коротше кажучи, не прості це ампулки. Я ж спочатку подумав, що дружок твій наркоман, або, в гіршому разі, торгує цією заразою, але все значно складніше. Назва препарату цього якась дуже складна, одразу й не згадаю, «холеродин», чи «холюдин», словом, біда якась, але що воно таке, розповісти можу.

— То розповідай…

— Це лайно, як я вже сказав, не наркотик і звикання не викликає, але коли його колоти у великих кількостях і дуже довго, то після нього вилікувати людину майже неможливо. Якщо зовсім коротко і зрозуміло, то через цю заразу людина може з глузду з’їхати. Експерт мені дуже довго намагався пояснити, на які рецептори воно впливає, і як поступово змінюється людина, але, боюся, професійно я тобі переказати не зможу, а плутано й неточно не хочеться. Але суть ти зрозуміла? Він мені навіть випадок із медичної практики свого товариша розповів для прикладу. Цікаво?

— Звичайно, цікаво. Розкажи.

Потрапила якось у лікарню одна дуже заможна пані. Й було видно, що «поїхала» через любов. Постійно говорила про якогось Ігоря. Листи писала, поривалася йому дзвонити. Чоловіка її, до речі, звали зовсім інакше. А він, бідолашний, постійно її провідував, з лікарями розмовляв, усе цікавився, чи можна кохану дружину вилікувати. Вона ж його бачити зовсім не хотіла, відмовлялася зустрічатися і розмовляти.

Весь медичний персонал дивувався: треба ж так любити дружину! Медсестри тільки заздро зітхали. Удома своїм чоловікам за приклад його ставили.

Але якось приїхав батько цієї жінки. Чоловік теж дуже й дуже небідний. Він зажадав детальних аналізів і перевірок, щоб встановити, від чого ж могло таке трапитися. І в крові у жінки знайшли речовину, що спричиняла нестабільність психічного стану. Від неї, власне кажучи, вона й збожеволіла. А потім з'ясували й інші подробиці…

Весь бізнес у родині вела ця жінка плюс великий внесок колись зробив її батько. Чоловік не працював, сидів у неї на шиї та користувався всіма благами. А коли вона вирішила з ним розлучитися й піти до іншого, почав діяти. Десь дістав порошок, почав підмішувати їй у їжу, а щоб остаточно довести до божевілля, і в лікарню постійно навідувався до «коханої» дружини з напханою препаратом їжею.

І якби не її батько, то дотепер користувався б грошима дружини.

— Федю, я все зрозуміла. Проте мені це нічого не дає. У мене є свіжі новини щодо цього всього, але, знову ж таки, нічого схожого я не чула, ніхто не божеволів. Кислотою дівчину обливали, з вікна, можливо, їй вискочити допомогли, але… Це все не те…

— Ти про що це говориш? Ану викладай! Знаєш, що приховування злочину карається законом? — спробував налякати мене Федя.

— Не намагайся застосовувати до мене свої міліцейські прийомчики. Вже один раз застосував. Досі на задниці синець залишився… — відразу огризнулась я. — Це справа давно минула, тому я маю право вголос поміркувати.