Розділ «22»

— Признаюся, я не знала, що це дружина Олексія Никифоровича.

— А звідки ти мала знати, — перейшла Юля на «ти», — адже вони розлучилися. Хоча, може, він був і не проти розлучення…

Я витріщилася на Юлю. Ця дівчина справді дуже багато знала про свого кумира. Але чомусь я переоцінила свої можливості слідчого. Щось розповідати вона не дуже поспішала. Тому я вирішила їй допомогти:

— Цікаво, а що сказав би Олексій Никифорович про твої підслуховування його телефонних розмов? — спілкування з усезнаючим бухгалтером Вірою Іванівною давало свої плоди.

Дівчина дуже почервоніла, знову помовчала, але продовжила:

— Навіть не знаю, як це сталося. Усе почалося з прохання дружини Олексія Никифоровича. Клянуся, вона мене просила послухати його телефонні розмови, бо підозрювала, що в нього є коханка. Після цього я вирішила, що в мене розв'язані руки, до того ж, переконувала себе, що роблю добру справу для жінки… Вона хотіла з ним розійтися…

— Чому?

— Цього мені ніхто не пояснював. Та й навіщо… — Юля на мить замовкла, подумала й почала іншу розповідь:

— Зараз я доведу, що не маю жодного відношення до смерті Лілі. Напевне, доброзичливці розповіли вам про те, що він мені дуже подобався свого часу? Але досягати своєї мети таким способом… можливо, навіть убивством! Ні! Це не для мене! Словом, якось підслухала його розмову з однією дамою. Її звали Лєна. Я впевнена, що вона дуже хотіла його завоювати. Тоді він сказав, що не проти того, щоб пов'язати свою долю з нею, але між ними стоїть Влад і він не може втручатися в їхнє особисте життя. А вона відповіла приблизно так: «Я зроблю усе, щоб Заболотний не заважав нашому щастю».

— Думаєш, вона могла усунути не лише чоловіка, але й суперниць… — спробувала я висунути свою версію.

— Думаю чи не думаю, хіба не байдуже… Це не моя справа. Важливо інше: за місяць по тому Олексій Никифорович познайомився з Лілею. Та літала, як на крилах, і думала про заміжжя. Хоча я її не раз попереджала. Образ жінки не пробачають. Я казала їй, що в Олексія є таємниці, про які вона не знає і, може, не варто їй так рватися за нього заміж, але вона мене не слухала, вважала, що моїми вустами говорять заздрість і ревнощі….

— Тобто, цілком може бути, що якась Лєна помстилася своїй суперниці?

— Я цього не казала. І взагалі, не моя це справа — будувати версії. Тобі треба, ти й будуй. Я так розумію, що не хочеш побувати на місці Лілі? — злобливо сказала Юля.

— Звичайно, не хочу, — підіграла я. Якщо дівчині хочеться думати, що я нова пасія Олексія Никифоровича — нехай думає. Але, здається, вона обмовилася про його таємниці…

— А що, багато в нього таємниць? — наївно запитала я. Втім, мені так само й відповіли:

— Достатньо, але я не збираюся про все тобі розповідати. По-моєму, ти й так дізналася значно більше, ніж хотіла. І тепер, сподіваюся, не будеш підозрювати мене в жахливих злочинах?

— Добре, переконала. Але як бути з Лілею? Якщо їй допомогли вистрибнути з вікна, то хтось так само безжально вилив їй у обличчя кислоту! Хто це міг бути?

— Ну, звідки я знаю? Я ж не детективна агенція і не довідкове бюро, щоб усе знати! І взагалі, чого ти від мене хочеш? У чому ти мене підозрюєш?

Підозрювати дівчину не було в чому, і, як мені здалося, Юлія говорила правду. Та якби в мене й були якісь сумніви, то не можу ж я з людини витягати інформацію щипцями. Загалом, дівчина й так мені дуже допомогла. Безперечно, тепер я не сумнівалася, що все це через красеня Олексія Никифоровича і його пасій. Але не розпитати про Лілю до кінця було б неправильно.

— Я ні в чому тебе не підозрюю, просто хочу бути впевнена, що це не ти почала небезпечні ігри через любов до Олексія Никифоровича. До речі, а де це сталося, тобто де на твою подругу вилили кислоту? Хтось бачив того, хто це зробив?