Розділ «22»

Побачивши відірваний клапоть матерії та діру в спідниці, яку я намагалася прикрити, дівчина без слів усе зрозуміла. Вона посадила мене на м'який диван, а сама пішла шукати необхідну річ.

Продавщиця кружляла навколо моєї скромної персони, пропонуючи то одну, то іншу спідницю, штани, потім принесла навіть кілька суконь. Словом, процес примірювання затягнувся на… складно сказати на скільки часу. Відвідувачів майже не було, і я попутно розбалакалася з нею. Виявляється, її звали Юлею. Юля… Юля Селезньова! Палка прихильниця Олексія Никифоровича, найкраща подруга Лілі, дів чина, яка залишила роботу в фірмі шефа й пішла працювати в магазин «Королева». Буквально дві години тому я ще хвилювалася, що мої плани не склались і я не зможу поговорити з Юлею. Адже вона одна з «підозрюваних» у моєму невидимому списку. Точно, сумнівів не було, це саме вона, симпатична, ввічлива, безперечно, з її талантами продажі йдуть непогано.

Втім, події складаються вдало, як кажуть: «Не було би щастя, то нещастя помогло». Я все одно збиралася з нею поговорити.

Особливо приховувати, хто я насправді, не було сенсу, бо Юля вже бачила мене в товаристві Олексія Никифоровича, коли він купував мені одяг. І, безперечно, вона впевнена, що я його нова пасія. Мені не спало на думку нічого розумнішого, як сказати дівчині, що я все знаю: і про її таємну пристрасть, і про самогубство Лілі, в якому, можливо, не обійшлося без її допомоги, і про те, що вона стежить за Олексієм Никифоровичем (ну, це я, звичайно, перегнула, але ж треба було щось говорити).

Юлія якось знітилася:

— Ми можемо поговорити в кафе навпроти?

— Так, безперечно.

— Насте, я хвилин на двадцять відійду, — звернулася вона до іншої продавщиці й після стверджувального кивка поквапилася до виходу.

Ось вони, перші плоди детективної роботи! І буквально вчора я хотіла відмовитися від задоволення відчути приплив адреналіну й запал, коли ти самотужки можеш з'ясувати нові маловідомі факти, коли перед тобою зацьковане обличчя дівчини, якій є що приховувати і яка зараз викладе всю правду. Дівчина ще й досі сиділа мовчки, й мені довелося вдати, що наміри мої надто серйозні, що я збираюся йти в міліцію…

— Знаєте, я справді за ним стежила. Ні, нічого такого, але я була такою закоханою, що мене цікавив кожен його крок, — нарешті дозріла Юлія. — Я ревнувала, безперечно. Мені було дуже образливо, що Лілька так безсовісно відбила його в мене, бо ж вона його не любила!!! Її цікавили гроші, розумієте! Але позбавляти життя Лілю через це! Ні! Ніколи! Боюся, ви не бачили її обличчя після цього жахливого випадку. Ви ж знаєте, що якийсь ненормальний вилив їй у обличчя кислоту? Вона мені була не суперницею, я її жаліла. Я ж точно знала, що Олексій ні до, ні після цього страшного випадку женитися на ній не хотів і не збирався.

— Добре. Припустимо, я тобі вірю. І все-таки… А якщо ти не захотіла ризикувати й вирішила «допомогти» подрузі піти з життя? Я знаю, що до неї ніхто, крім тебе й матері, не заходив.

— Це правильно. Більше ніхто. Але я ще раз повторюю, Ліля не була мені суперницею. А ось те, що вона не з власної волі вистрибнула з вікна, це може бути правдою. Я й сама не раз про це думала… Вона надто любила життя. Того дня, коли трапилося нещастя, я була в неї. До речі, до палати Лілі можна було не йти через пост медсестер…

— Там є ще одні двері, — скінчила я замість неї.

— Цілком правильно. Я ще підійшла до дівчаток-медсестер розпитати про операцію, а коли рушила до виходу, то повз мене дуже швидко пройшов хлопець. Він вийшов саме з тих дверей, що вели в палату Лілі. А вже ввечері мені розповіли, що Ліля вистрибнула з вікна.

— А який з вигляду був той хлопець?!

— Та хіба я його розглядала? Такий мускулястий, вродливий хлопець….

Моє серце скажено закалатало. А якщо це знову він?! Олександр?! Я дістала той самий клапоть фотографії й піднесла його до обличчя Юлі. Дівчина довго його розглядала, пильно вдивлялася і нарешті сказала:

— Тут, звичайно, не дуже чітко видно обличчя дами, частина відірвана, але вона дуже схожа на дружину Олексія.

Я почала завзято порпатися в своїй сумочці. Має ж бути другий клапоть. І він був. Швиденько розрівняла і приклала до першого.

— Безперечно, дуже схожа, хоча на всі сто не стверджую. Цілком можливо, що це зовсім інша жінка і я дарма на неї наговорюю. Молодий чоловік теж не зовсім він, але дуже схожий!