Розділ «20»

— Навіть не смій мені більше про це говорити! — гаркнула я. — Так зганьбити мене перед моїм керівником! Що він подумає?!

— Але…

— І про батька говорити погано не смій! Ану покажи мені твої парфуми! — скомандувала я їй.

Мама пошукала у валізі, дістала темно-синю коробочку й такий самий флакон прямокутної форми.

— І коли ти їх купила? По-моєму, раніше таких у тебе не було… — поцікавилась я.

— Та в Пітері й купила. Хотіла зробити собі приємне. А…

— А до того ж, — розглядаючи флакон у променях світла, відповіла я, — ти за тиждень могла виприскати третину парфумів?

— Ти що! Вони такі дорогі. Я користувалася ними дуже ощадливо.

— А тато в нас не ощадливий, і йому байдуже, дорогий одеколон, чи вітчизняний «Тройний» для розтирання тіла від ревматизму. На, подивися, — я тицьнула флакон мамі, — і логічно подумай, куди стільки пішло…

Поки я вдягалася, тінь мами не з'являлася на моєму обрії. Але вона спробувала зупинити мене на виході з квартири.

— Але, дівчинко…

— Тато потай від тебе хотів підробити, щоб купити на срібне весілля подарунок. Ти ще пам’ятаєш, що прожила з ним двадцять п'ять років?

— Леро, я якось…

— Ось і подумай на дозвіллі, сама зчинила бучу, сама й розбирайся. Усе, па-па.

І що я скажу Олексієві Никифоровичу? Вибачте, але мої батьки на старості літ граються в африканські пристрасті… З невеселими думками я виходила на вулицю.