Розділ «13»

Звичайно, якщо тут під час допиту вставати не можна, я ж не заперечую. Але навіщо так кричати? Від несподіванки я впала на руїну, що тепер уже захиталася й від мого пульсу.

Він сів навпроти. Довго дивився на мене, а потім щосили грюкнув кулаком по столі, так що деяке письмове приладдя впало на підлогу.

— Ти що, сучко, зовсім нюх втратила? Ми все знаємо й без тебе (пі…пі), а ти тут ще (пі…пі) й концерти влаштовуєш! Зараз ти мені розповіси все (пі…пі), інакше на три доби (пі…пі) сядеш у блощичник… Чого баньки витріщила? Негайно (пі…пі) викладай, бо я… — і він узяв до рук грубу книгу, на якій великими літерами було написано «Кримінальний кодекс України». — Я сказав (пі…пі), говорити!!! — розривався він. — Ти в мене (пі…пі) зараз усе скажеш. Це салагам нашим будеш голови морочити!

І тут мені невимовно пощастило, бо тієї миті, коли він замахнувся на мене знаряддям катувань у вигляді книги, стілець не витримав і його сидіння провалилося всередину, разом із моєю «мадам сиджу». Треба віддати належне поламаній ніжці й виробникам скотчу — вони трималися непохитно. А я задерла ноги й руки, закільцьована чотирма дощечками. Самостійно виборсатися не мала змоги, а сподіватися на поміч злостивого мента не доводилося. Безперечно, тепер я мала відчути всю міць закону у вигляді «Кримінального кодексу» на собі! Мент неодмінно використав би моє безвилазне становище з особистою метою… Я заплющила очі та уявила на собі терновий вінок.

Порятунок, як завжди, прийшов несподівано. Моїм лицарем був капітан Рожко, який цієї миті забіг у кабінет. Він кинувся виймати моє тіло з табуретного ув'язнення, згадавши при цьому всі найкультурніші слова, яких його вчили в школі.

— Вибачте, Валеріє Петрівно, бачите, на яких меблях сидимо, — дивно, чому тоді собі цей стілець не поставили? — Я зараз, миттю сходжу в сусідній кабінет по стільця, — і звернувся до того, хто репетував на мене: — Федю, ти не в курсі, там уже цю Степанову допитали?

Федя розгублено витріщився на Рожка.

— А мені сказали, що Степанова в твоєму кабінеті, — вичавив він, змінюючись на обличчі.

— Не в мене, а в Рожкова. Це ж поруч. Федю, чого ти застиг? Нам терміново потрібен інший стільчик, щоб посадити й допитати свідка. Ну добре, заспокой поки що дівчину. А я по стільця збігаю. І це ж треба, Валеріє Петрівно, щоб саме ви так невдало сіли… — зітхав він.

Федя слів заспокоєння не знав і, на відміну від капітана, видно, гарних манер його в школі не вчили, бо він потупився і стояв мовчки. Потім, мабуть, згадав потрібні слова й мовив:

— Ну, я це… піду, — і кулею вискочив із кабінету.

Стілець шукали дуже довго, але разом із ним Рожко приніс чорне офісне крісло, трішки потріскане та як попало заклеєне скотчем. Але воно, очевидно, було межею мрій у цьому вбогому домі.

— Ось, сідайте. Це Федя вам своє крісло дав посидіти. Погодьтеся, просто королівське (друже, може, в музей тебе запросити, щоб ти побачив, на чому сиділи справжні королі?) — потім Рожко знову вибіг і повернувся вже з пляшкою коньяку та недоїденою плиткою шоколаду.

— Може, сто грам? Знаєте, іноді дуже допомагає… Не п'єте? Тоді я кавусі вам швиденько забацаю, — метушився Рожко. — А ви поки шоколад їжте, кажуть, заспокоює нерви…

— Заспокоює нерви валеріанка, а шоколад позитивно впливає на розумові здібності… — не втрималась я від коментарів.

— Так, так, цілком із вами погоджуюсь. А ще, в моєї дружини настрій кращає, коли я їй шоколадні цукерки приношу.

— І що, часто приносите?

— Часто. Коли зарплата…

У процесі приготування кави Рожко виправдовував Федю.

— Ви все неправильно зрозуміли, Валеріє Петрівно. Він чудовий хлопець, на роботі цілодобово сидить. У нього найбільший відсоток розкриття злочинів. Знаєте, це ас у своїй роботі. Один у нього недолік, дуже непримиренно ставиться до злочинців і буває… надто жорстким до покидьків суспільства. Він, ну, як санітар лісу… Ой, вибачте, міста. Розчищає його від усякої шушвалі. Знаєте, скількох бандитів уже посадив? Та якби хотів, міг давно на квартиру й машину заробити, а він чесний… У гуртожитку котрий уже рік перебивається. Це я вам так, по секрету, кажу… Ви зрозумійте, якщо на нього ще один раз поскаржаться — Федя точно вилетить. Його й так двічі за аналогічні інциденти хотіли звільнити. Два строгачі дістав. Не пишіть на нього скарги… Це було непорозуміння. Він із кабінетом помилився… Там хлопці одну пані допитували (обличчя в капітана навіть перекосилося, коли він згадав про ту жінку, і вже за мить я зрозуміла, чому).