Розділ без назви (37)

— Кликав. Але я не знала, що з нами далі буде. Самі бачите, чим усе закінчилося.

— Злий випадок, — сказав Свердлов. — Якби не злий випадок, у Василя склалося б щасливе життя. Він міг би очолити навіть контррозвідку. Наше ­начальство раділо, що справжній патріот став на правильний шлях і зробить багато корисного для України.

Свердлов розповів Михасі, що вже багато людей, які перебували в підпіллі, перейшли до мирного життя і ніхто їх не переслідує. Вони працюють, навчаються, ходять у кіно, в театр, живуть повноцінно, як усі радянські люди. Михася теж мусить піти навчатися, здобути вищу освіту, а якщо захоче, вони й зараз можуть узяти її працювати до своєї канцелярії, адже Михася професійно друкує на машинці й уже має за плечима сім класів гімназії. Такі люди їм дуже порібні.

— Я не хочу бути агенткою, — сказала вона.

— А вас ніхто й не примушує. Ми Організацію вже докінчуємо. З вами поговорить наше начальство, воно дуже хоче побачити дівчину, котру кохав Василь. Вам покажуть, де він жив, ви зможете забрати його речі, книжки, знімки. Відвідаєте Василеву могилу. Якщо, звичайно, вам дорога його пам’ять. О, хвилинку, здається, я один його знімок маю з собою.

Свердлов попорпався у планшеті й подав їй фотографію. Михася присунула ближче до себе лампу.

До неї усміхався Василь — такий рідний, такий живий, що Михасі зайшлося серце. Лише вона одна в усьому світі знала, що ховається за цією усмішкою і яка думка причаїлася під хвилею чорного чуба, що спав йому на чоло. Василь був у чужому військовому виряді, в якому Михася бачила його під час зустрічей у Багатківському лісі. Але це була всього лиш оманлива машкара, за якою вона виділа того Василька, котрого, окрім неї, не знав ніхто.

— Ви не могли б дати мені цю знимку?

— Вона підписана, — сказав Свердлов.

Михася мимовільно глянула на зворотний бік фотографії і впізнала Василів почерк:

«Петрові Свердлову у день нашої зброї від Василя. 31 серпня 1947 р.»

Боже, який безум і яка звага! На таке був здатний лише він. Не всі підпільники, хіба старші вояки УГА, пам’ятали дату 31 серпня, день, коли 1919 року Галиць­ка Армія вибила з Києва більшовиків.

— На його квартирі ви заберете всі фотографії, — пообіцяв Свердлов.

Цікаво, як Василь пояснив йому, що таке «день нашої зброї»? Напевно, цього дня москалі йому видали ППС абощо.

— Я приїду і сам відвезу вас до Тернополя того дня, який ви призначите, — сказав Свердлов.

— Не знаю. Мені треба все це обміркувати.

— Тоді я змушений назвати головну причину, чому вас треба забрати до міста. Маємо достовірну інформацію, що вас хочуть знищити.

Його слова не справили на Михасю сподіваного враження.

— Вас це не хвилює? — спитав Свердлов.

— Я наречена агента, — сказала вона. — Мушу бути готова до всього.