Розділ без назви (37)

— Хіба Гак вам не розповідав?

— Не все.

Свердлов теж почав з того, що Василь був дуже довірливий. Коли йшов на зустріч з Міськом, йому запропонували численну охорону з гарнізону, вважали, що хутір треба взяти в оточення. Він відмовився. Сказав, що це його операція і вся відповідальність лежить на ньому. А зайвий рух лише зіпсує справу. Тоді він, Свердлов, потай від Василя узяв два взводи солдатів і заздалегідь розмістив їх у лісі, недалеко від Подорожчини, разом із машинами. Коли стемніло, він з одним відділенням підсунувся ближче до кущів, що росли біля хутора. Звіддалік бачив, як Василь підходив до тих кущів. Усе йшло за планом. Та раптом бахнув постріл. Він був настільки несподіваним, що Свердлов спершу не зрозумів, чи то вистрілив сам Василь, чи стріляли в нього. Та в обох випадках становище вимагало негайного втручання, і вони відкрили вогонь. Почувши пальбу у відповідь, зрозуміли, що на Василя підстерігала засідка, що Місько їх обдурив.

Свердлов побачив, як із-за кущів вихопився котрийсь із бандитів і побіг у поле. Саме тут вдарили фари їхніх автомобілів, стрілянина порідшала, бандерівці змушені були розбігатися. Та Свердлов помітив тільки одного — того, що вискочив на поле. Відбігши метрів на двісті, він зупинився й повернувся лицем до світла фар. Це був зручний момент для Свердлова, він звів автомат і випустив чергу в бандита. Той, спотикаючись, криво побіг далі, але невдов­зі впав. Звідти долинув постріл.

Трохи згодом, коли бандерівці відійшли, Свердлов під’їхав машиною до того місця і побачив убитого Міська з пістолетом у руці. Оглянувши мертвого, він зрозумів, що поранив Міська у ноги, після чого той ще трохи пробіг, упав і застрелився з «вальтера».

Труп вони викинули на кузов, але Свердлов не міг зрозуміти, що відбувається. Ніде не було Василя. Допитаний Рогальський сказав, що давно не бачив Стодолю, а щодо провідника Буревія, то він про такого ніколи не чув. «А де криївка?» — «Ніхто не копав тут криївку». Та вони щупами пройшли все обійстя, взяли рискалі й напрочуд швидко розкопали потаємний хідник із пивниці. Однак то був давній сховок, за який господар Рогальський поплатився пожежею і Сибіром.

Свердлов не знав, що й думати. Виходило так, що Василь відійшов разом із бандитами. Місько чомусь побіг на поле і, коли повернувся лицем до фар, можливо, хотів, щоб його впізнали і не стріляли. Вони прочесали всі кущі, у світлі рефлекторів оглянули кожен клаптик побіля того місця, де пролунав перший постріл, але не знайшли жодного сліду від Василя. Що в такому разі можна було подумати?

— Скажіть мені, — припалював Свердлов чергову цигарку, мляво посмоктуючи штульбу. — Що я повинен був думати про цю операцію з Буревієм?

Михася слухала його розповідь, мовби ще не знаючи, що буде далі, і якась тиха радість скидалася в грудях: Василько їх підманув. Він мав свій, і більше нічий, зухвалий задум і, можливо, навіть не збирався мстити Буревієві, а тільки хотів зустрітися з ним сам на сам, відверто поговорити і переконати провідника, що його, Стодолю, оббрехали. Тому він і відмовився брати з собою гебістську підмогу.

Більшовики й наступного дня перетоптали все ­поле, прочесали околиці Подорожчини, але Василя не знайшли. Так би й лишилося все у невіданні, якби не натрапив на нього Павук. Звістка до них долетіла швидко, вони забрали тіло Василя й завезли в Тернопіль, а там уже їм розвиднилося. З обойми Міськового «вальтера» було випущено дві кулі, одну з яких знайшли у Міськовій голові, а другу — у грудях Василя. Крім того, Василь мав пробиті одним пострілом скроні — це засвідчувало, що він обірвав собі життя сам, щоб не потрапити живим до бандерівців.

«А може, до вас?» — усе ще роздмухувала в собі надію Михася.

— Ми зрозуміли, що зрадив нас Місько, — сказав Свердлов, ніби зазирнувши в її думки. — І поховали Василя на міському кладовищі з великими почестями. Якщо захочете, ми покажемо вам могилу.

— А Міська? — несподівано для себе спитала ­Михася.

— Що — Міська?

— Де його поховали?

Для Свердлова це запитання теж виявилося не­очікуваним. Він поволі, глибоко затягнувся цигаркою і, закинувши голову, так само поволі випустив дим під стелю.

— Там, де закопують бандитів. Без попа і хреста.

— А Василя відспівували?

— Ні, це не в наших звичаях. Хоча він ходив до церкви і ми ставилися до цього з розумінням. То ви хочете побачити його могилу?

— Так. Але я ще не готова їхати до Тернополя.