Розділ без назви (25)

Я не міг збагнути, чому не озивається провідник Буревій. Чому мовчать його «спеціальні люди»? Уже два місяці Стодоля був серед більшовиків, а ми так безвідповідально зволікали з ліквідацією зрадника. Мені закрадалася крамольна думка, що хтось із наших зверхників був зацікавлений у тому, аби Стодоля ще трохи пожив. Щоб у селах над Стрипою більшовики не робили ніякого руху.

Але зволікати далі не було куди. Місько вже ходив по лезу ножа, він стомився лисичити, стомився брехати, що Буревій ось-ось з’явиться. Його могли розкусити й забучкувати раніше, ніж ми знищимо юду.

Треба було щось робити. Може, мене підштовхнула пригода на хуторі Дворище під вікном у Зоньки, бо я вирішив негайно розшукати Броза. Вийшов на нього через районового референта Безпеки Сулиму, сказавши, що маю надзвичайно цікаві матеріали для слідства. Через два дні Броз зустрівся зі мною біля села Бенева. З ним прийшов Сулима і, звичайно, Змій, який був тінню Броза. Потиснувши йому руку, я відчув на твердій, як підошва, долоні рубці від волокон[42], і мені здалося, що вони після нашої минулої зустрічі істотно погрубшали. Мимоволі придивився до його міцного правого плеча, вигнутого, як кінське сідло. Воно таки було значно вищим за праве.

Я передав Брозові два примірники машинопису і, поки він перечитував Міськові звіти, поговорив з Сулимою. Він мені, як і Змій, подобався, хоч був цілковитою протилежністю здорованя. Низенького зросту, щуплий, сухий, Сулима нагадував стиснуту пружину. У ньому чулася якась прихована сила, яка показує себе лише в потрібну хвилину.

— Що там у вас? — спитав Сулима.

— Тихо, — сказав я.

— Чи надовго?

— Побачимо.

— Як вам тепер без Стодолі?

— Лінія порвана, — сказав я. — Треба ладнати нові зв’язки.

— Так, він умів це робити. Хто б міг подумати, га?

Я відклав свою відповідь до того моменту, поки Броз дочитає звіти.

Він дочитав. Один примірник машинопису мовчки подав Сулимі.

— Дякую, протоколи складено грамотно, — похвалив мене Броз. — Ти можеш працювати в Безпеці.

— Треба кінчати з юдою, — сказав я. — Місько вже весь на нервах. Чого ми чекаємо? Де ті спеціальні люди, про яких говорив провідник Буревій?

— У провідника під рукою цілий край, не район, — відповів Броз. — Можливо, щодо Стодолі в нього є ще якісь плани. А спеціальні люди — це ми. Я, ти, Сулима, Сірко… Де знайти кращих?

— Тоді зробімо це негайно. Поки Місько ще може виманити Стодолю на хутір. Поки йому ще вірять.

— Чому ви не викопали криївку в Рогальського? — спитав Броз. — А раптом Стодоля перевірить?

— Не повинен. Місько сказав йому, що коли хтось захоче це зробити, то викличе підозру і зіпсує всю справу. Лише тоді, коли на хуторі начебто з’явиться провідник Буревій, Стодоля прийде увечері на Подорожчину.

До нашої розмови приєднався Сулима, і ми втрьох виробили детальний план знищення юди. Для цього, як ми вважали, було достатньо, окрім Міська, п’ятьох людей. Сулима сказав, що він виділить зі своєї боївки трьох найкращих хлопців, а ще двоє — то, певна річ, я і Сірко. Кому ж, як не нам, прикривати одчаяку Міська, який готовий був здійснити атентат[43] навіть самотужки.