Розділ без назви (20)

Занепокоєний останніми подіями над Стрипою, крайовий провідник Буревій уже й сам шукав зустрічі з підпільниками, котрі вийшли живими з трощі. Кущовий Кум сказав, щоб ми удвох із Міськом прибули на мертвий пункт[30] біля Великого Ходачкова, де нас зустріне зв’язковий Буревія. Та, коли ми явились на пункт у призначений час, тут нас очікував сам окружний провідник. Незважаючи на високий пост в Організації, він був молодший за нас із Міськом, показував ледве за два­дцять, але тримався поважно, суворо, хоча й без гонору.

Біля Буревія було ще два есбісти з нашої округи — одного я добре знав ще з 1945-го. Ми з ним разом проходили вишкіл на працю в СБ, тільки Броз таки став, як казали, майстром свого справунку, а я не зміг. Відпросився на іншу працю, бо звик воювати відкрито з ворогом, але не міг дивитися, як на допитах падали на коліна й пускали нюні вчорашні побратими. Це було не моє. Через таку слабкість Броз ніколи не дивився на мене з погордою, а лише з розумінням. Усі знали, що настав той скрутний і непевний час, коли СБ посіла провідне місце в Організації і потребувала людей особливої закваски. Хоча сам Броз зовні був лагідним, гарним хлопцем, з такою симпатичною родимкою на щоці, яку б у нього позичила кожна дівчина. Він був стрункої спортової статури, до якої гарно прилягав совіцький офіцерський кітель з навхресним опаском (наші есбісти полюбляли наряджатися в совіцьку форму), і райтки із явно завуженими «вухами» на стегнах сиділи на ньому фасонисто й елегантно. Форма совіцька, а пісто­лет-кулемет висів на плечі у Броза таки німецький — ­короткий, з акуратною дерев’яною кольбою, теж елегантний MP-40, якого ми називали по-панібрат­сь­кому «емпій».

Другого есбіста на псевдо Змій я знав менше, але про його нещадність начувся багато. Казали, що він задушив молодшого рідного брата за те, що той вступив до комсомолу.

З вигляду Змій був похмурий, мамулуватий — височезного зросту, широкоплечий, причому його праве плече було помітно вище за ліве. Змієві більше пасувало би псевдо Удав, бо він, як виконавець вироків, користувався переважно удавкою. Зашморгував петлю у винуватця на шиї, потім закидав ­його, як лантуха, за спину через праве плече і чекав, поки тіло ослабне й перестануть тріпатись ноги. При цьому Змій підіймав «робоче» плече скільки міг угору, тому воно й зробилося вищим за ліве. Хтось у Змія був запитав, чи не болить у нього серце від такої роботи? Ні, відповів Змій, плече, буває, поболює, а серце ні.

Провідник Буревій попросив нас із Міськом розповісти докладно про події над Стрипою у присутності Броза і Змія. Я зрозумів, що саме вони переводитимуть слідство в цій справі.

— Почніть, друже Міську, з моменту прибуття до вас світлої пам’яті провідника Корнила, — чемно попросив Буревій.

Місько розповів усе, що бачив і знав, а найширше зупинився на зраді Стодолі, на зустрічі з ним і на тому, як він, Місько, мимоволі теж став агентом.

Праве плече Змія легенько сіпнулося. Він перевів погляд на Броза, тобто поволі повернув голову, бо риб’ячі очі у Змія не рухалися.

— Продовжуйте, — ввічливо сказав провідник Буре­вій до Міська, який затнувся на слові «агент».

Далі розповідь якраз стосувалася провідника Буре­вія: як Стодоля заповзявся його убити чи радше захопити живим з допомогою «агента Очерета».

— Але тут він прорахувався! — Очі у Міська знов стали гарячими. — Якраз я його вб’ю біля кінського цвинтаря.

— Не гарячкуйте, — сказав провідник Буревій. — Для ліквідації є спеціальні люди. А ви, друже Міську, і далі продовжуйте зустрічатися із Стодолею так, наче ви направду є агентом. Зустрічайтеся і вивідуйте все, що можна.

Потім провідник Буревій звернувся до мене:

— А що ви можете додати до устійнення цього ­становища?

Я сказав, що Місько все висвітлив правильно. Він добре зробив, що пішов на стрічу зі Стодолею, бо тепер ми знаємо, хто всипав трощу і звідки нам чекати нового удару.

Мене підтримав Броз. Змій сидів надутий, як сич, а Броз сказав, що в особі Міська ми маємо в руках добрі козирі. Якщо він, звичайно, не поведе по­двійну гру.

— Але у двійняка і ризик подвійний, — делікатно всміхнувся до Міська Броз.

Ми всі разом обговорили план подальших дій. Лише Змій не встрявав у розмову. Було видно, що думка провідника Буревія чи Броза для нього є остаточною і сумніву не підлягає.

Аж тут Буревій обернувся до мене й запитав, чи я ще не готовий працювати в Безпеці.

— Ні, друже провідник, — сказав я. — Для цього в мене м’яке серце.