Розділ без назви (23)

Через три дні Місько пішов до Стодолі на зустріч, а ми з Сірком зосталися вдвох у криївці, і Сірко вперше сказав, що Місько якийсь не такий.

— Він сі змінив по тому, як підписав заяву і став водитися з гебістами, — довірливо дивився на мене Сірко своїми рудими очима. — Кажу йому, давай спиляю звізду на куплі[36] від паса і виб’ю тризуба. А Місько гнівається: мовляв, як він піде з тотим тризубом до полковника Хорсуна?

— Підполковника, — поправив я, ніби вже й Сірка брав на протокол.

— Один біс, — сказав він. — Змінився Місько.

— Ти би теж сі змінив, якби довелося ходити в більшовицьке кубло й повсякчас лисичити. Думаєш, то легко?

— Не знаю. Але я застановляюся собі на думці, як то чоловік стає зрадником. Аво, візьми хоч би й Стодолю. Ми ж його он скільки знали, а й подумати не могли про таке.

— Хлоп втомився і хоче легшого життя, — сказав я.

— Якого легшого? — не зрозумів Сірко. — Як можна втікати від того, що тобі назначено. Я вдячний Богові, що дав мені таку дорогу. Іншої не хочу.

— Люди бояться смерті, — сказав я. — І це природно, бо вони приходять у світ, щоб жити. Вони хочуть бути щасливими.

Я вже говорив як провокатор.

— Дурний, хто так думає, — заперечив Сірко. — Скільки того щастя подужаєш? Пучку. Більше не влізе.

— Це як?

— Ось видиш повітря? — спитав він. — Скільки тобі його треба? Рівно ж стільки, скільки вдихають легені. Аби й хтів зачерпнути більше, то уві що? Так і щастя, так і життє. Візьмеш його стільки, скільки вмістять відведені тобі дні. Захочеш більше — тільки людей насмішиш.

Я подумав, що Сірко теж «якийсь не такий».

— Знаєш, що найстрашніше для чоловіка, окрім ганьби? — спитав він.

— Сам страх, — сказав я.

— Та де! Найстрашніше бути смішним. Смішними мають право бути курка, індик, кішка, свиня, коза, але не чоловік. І в скруті, і в гаразді життє все’дно пробіжить, як вода. Але щастя й зажиток розвіються, а ганьба сі лишить навіки. Або ганьба, або честь.

Сірко трохи розпорошувався у думках, але загалом я його розумів.

— Ти правильно кажеш, Сірку. Тільки не всі такі. Кожен те видить по-своєму.

— Це не про нас. Хіба ми, як вступали в Організацію, не знали, що ставимо на перше місце, а що на десяте?