Розділ без назви (28)

Потім ми дізналися, що більшовики ще й удень ходили тим полем, когось шукали. Кого? Стодолю? Міська? Чи обох разом?

Вранці на ближні села наїхало кілька сотень облав­ників. Трусили Багатківці, Ішків, Семиківці, Соснів, Денисів. Тероризували хутори. Тут і там про­котилися ревізії, арешти. Знов, як і раніше, людей проводили повз сільраду, з якої хтось дивився через вікно й показував, кого заарештовувати. Багатьох одразу брали на Сибір, декого везли до тернопільської катівні ГБ на допити.

Я думав, що в сільраді міг сидіти Гак, вуйко Стодолі, який був завербований, але ніде не давався ­чути, нікому не показувався на очі.

Розкрили кілька старих криївок, у яких, на щастя, ніхто не сидів. Більшовики навіть не приховували, що криївки всипані: приїжджали на подвір’я, вимірювали відстані й одразу починали копати.

Уночі з Багатківець проривався кущовий Кум із двома бойовиками. Наскочили на засідку. Тяжко поранений, Кум підірвав гранатою себе і двох шміраків, які намагалися схопити його живим. Бойовик Береза теж упав, а другий — Івасик — прорвався. ­Його доганяли танкеткою, взявши на фари, як зайця, але він утік.

Удень знайшли порожню криївку, в якій переховувався Кум зі своїми двома хлопцями. Івасик казав, що, окрім них, про цю криївку ніхто не знав.

Про нашу з Сірком знав Місько, але криївочка під будяками вистояла. Хоча в найближчих до нас Семиківцях перетрясли кожну хату. Чомусь обминули Раковець — може, тому, що з цього села був Стодоля. Виходило так, що він лишився живий, бо хто б це зважав на мертвого?

Загадок було доста. Вціліла також криївка братів Юрів, про яку знав Стодоля. Ми мали гріх припустити, що Юри теж завербовані. Поводилися вони звільна, теж не минали весіль та хрестин. Місько сказав би, що це вже не революціонери, а музики. Одна­че пізніше виявилося, що ми помилялися. Коли згодом, уже по облаві, криївку Юрів накрили, ці «музики» дали більшовикам тригодинний бій, після чого підірвали себе гранатами.

Але я собі думав, що братів Юрів видав не Стодоля. Бо чого б він зволікав так довго, а не зробив цього раніше? Окрім криївок Кума і Юрів, більшовики знаходили тільки старі сховки, у яких давно ніхто не сидів. Деякі були вже розвалені або засипані. Це наводило на думку, що котрийсь із перебіжчиків намагається вихляти: хоче і перед совітами вислужитися, і не здавати колишніх братів по зброї. Але таку польку на два боки довго не потанцюєш, тут або — або.

Наша Безпека теж не сиділа на місці. Ще тієї ночі, коли ми мали зліквідувати Стодолю, було заарештовано його брата Сума і Дзідзя. Потім взяли наречену Стодолі Михасю. Його молодшу сестру Марійку з певних міркувань вирішили поки що не чіпати («на простягнену долоню перстень я поклав»).

Під час зустрічі з Брозом я нічого не сказав йому про золоту обручку, щоб не кидати ще більшу підозру на Міська. Якби він був агентом, то нашу з Сірком криївку під чортополохом знайшли б відразу ­після Варфоломіївської ночі.

— Пам’ятаєш, що ти обіцяв Буревієві? — спитав мене Броз.

Я здогадався, до чого він хилить, але вдав, що забув.

— Ти про що?

— Коли забракне людей крутого замісу і цього потребуватиме Організація, ти обіцяв перейти в СБ. Пам’ятаєш?

— Ну, — сказав я. — Що треба?

— Тебе призначено слідчим. Почнеш із переслухання свідків у справі Стодолі.

— Тільки свідків?

— На першій стадії — так. Знаю, що маєш м’яке серце, — Броз по-дружньому всміхнувся мені чорненькою родимкою. — Тому даємо тобі легшу ділянку роботи, де не треба застосовувати методи третього ступеня[48]. Будеш їх допитувати, вдаючи шляхетного пана.

— Я так розумію, друже провідник, — перейшов я на офіційний тон, — що мені доведеться допитати Марійку?