Розділ без назви (39)

Р. 31.

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

Мандзюк Марії, дочки Йосипа та Анни Сенів,

народилася 1925 року в селі Раковець

Золотниківського району Тернопільської області,

українка, 4 класи народної школи,

з родини рільників, незаміжня,

член ОУН з 1941року, псевдо Веселка.

Агентка УМГБ від липня 1947 року.

–Розкажіть, подруго Веселко, коли ви дізналися, що ваш брат Стодоля не загинув, а з допомогою більшовиків містифікував свою смерть і перейшов на їхній бік?

Я знов працював у криївці СБ, де, окрім Михасі, допитував ще й Марійку. Цього разу під рукою мав протоколи переслухання її брата Сума і Дзідзя, тож міг, як і водиться, зіставляти свідчення різних агентів та шукати в них суперечності й недомовки.

Марійка з вигляду була перестрашена, але від­повідала на запитання прямодушно, майже не плуталася в датах, не виправдовувалася, хоч теж уперто стояла на тому, що Стодоля нікого не видавав і робив усе для того, аби над Стрипою не впав жоден підпільник.

— Я була приголомшена, коли побачила Василя живого, — розповідала Марійка. — Спершу зраділа, думала, він замаскувався під більшовика, та потім відчула, що сталося щось ганебне.

Одного вечора Гакова дружина, тобто їхня вуйна Параска, повела її до Багатківського лісу, сказавши, що там їх чекає Славко. Але замість Славка на зустріч прийшов Василь у совіцькому мундирі з погонами капітана. Марійці з несподіванки відібрало мову, вона так злякалася, наче Василь підвівся з могили, проте він сам пояснив, як воно є насправді. «Я у більшовицьких руках», — саме так сказав він, і це мало б означати, що Стодоля не сам перейшов до ворога, а його захопили. Марійка так розплакалася, що не могла зупинитися, і зрештою це роздратувало брата. «Не реви! — сказав він. — Я змушений був це зробити». І розповів їй історію з провідником Буревієм, який вирішив звести його зі світу.

Потім Стодоля довго розпитував Марійку про маму і братика Влодка. Вона сказала, що мама плаче за ним щодня, а Влодко нахваляється, що як підросте, то стане на його місце. Василь попросив переказати мамі, що він живий, нехай не плаче, але щоб про це більше ніхто не знав. Інакше вони його ніколи не побачать. Влодко, звісно, теж не повинен нічого знати, він ще малий і може не втримати таємницю.

Стодоля розпитував і про Михасю: чи вона за ним побивається, чи тримається їхньої родини як своя, чи спілкується з кимось з Організації? Сказав, щоб усі вони уникали зустрічей з підпільниками і надалі вдавали жалобу по ньому.

— А скажіть-но, подруго Веселко, чи Михася тоді вже знала, що Стодоля живий?

— Ні, вона про те довідалася пізніше, — відповіла Марійка.

— Звідки вам це відомо?

— Тільки через певний час я помітила, що Михася чується ліпше. З її настрою я здогадалася, що вона про Василя знає.