Розділ без назви (26)

За два дні до атентату Місько зустрівся зі Стодолею на мертвому пункті біля Багатківського лісу, і вони пішли на хутір Веселий, що, як і Юзефівка, належав до Микулинецького району. Через назву хутора Місько подумав, що там буде весело. Назирці за ними плелося в сутінках три живі тіні.

Дорогою Стодоля знов вихвалявся, як його ша­нують більшовики: вони не сунуть носа на Стрипу і, завваж собі, Міську, навіть зустрічі призначають в сусідньому районі.

— Правильно, — сказав Місько. — Бо якби хоч одна військова машина заїхала в наші села, то Буревій не прийшов би на Подорожчину.

Цими словами хитрий Місько хотів застерегти Стодолю, щоб той не здумав післязавтра пертися на хутір з більшовиками. Мовляв, якщо потягнеш за собою гебістську зграю, то бачитимеш Буревія, як свої два вуха.

— Видиш, Міську, у нас тут свій терен, — сказав Стодоля. — Ніхто нікого не чіпає.

— Самі собі пани, — підіграв йому чимраз хитріший та обачніший Місько.

— І Буревія ніхто б не чіпав, але сам винен.

Стодоля сказав, що він хоче тільки одного. Подивитися Буревію в очі й запитати, за що ти, хаме, затявся мене застрілити, га? Що я тобі лихого зробив, окрім того, що спеціально для тебе налагодив такий пункт зв’язку, де чужа муха не пролетіла? Зачепило, що іноді вип’ю чарку? Та ж я розуму не пропивав! А ти, дзяде, раз потяг вишняку і де опинився, га? В моїх руках.

— Ти впевнений, що він прийде сам? — спитав ­Стодоля.

— Так. Нині одинцем безпечніше, ніж з охороною.

— То правда. — Стодоля озирнувся на трьох шміраків, що тінями коливалися в сутінках. — Одинцем зав­жди вільніше чуєшся.

Він притишив голос:

— Думаєш, я їх боюся? То три мішки з половою. Захтів би втекти — вони б мене не догнали. Може, спробуємо?

— Не треба, — відмовився хитрий Місько. — Вони нам не заважають.

— Зараз ні. А як піде щось не по-нашому, то ми їм покажемо п’яти.

На хуторі Веселому біля хати, де їх чекали, так само стояла щільна варта. Вікна зсередини були завішені від своїх, бо хто тут ще міг ходити серед такого скупчення більшовиків.

Місько здивувався, що цього разу їх наджидало лише двоє старшин — підполковник Хорсун та лейтенант Свердлов. У гебістів теж були таємниці, які не всім начальникам дозволено знати.

Знову більше говорив Свердлов. Він знав мову, і від того була довірливіша гутірка. Тому підполковник віддав ініціативу лейтенантові.

— Ви на всі сто впевнені, що Буревій прийде? — спитав Свердлов.

— Ні, — відповів Місько. — На дев’яносто дев’ять. Ніде немає певності на всі сто.