Розділ без назви (34)

— Хто? Павук? — вирішив мене доконати цей хитрий мазепинець.

— Планшет!

— А-а-а…

Сірко, покректуючи, як і Маркіян Павук, дістав зі свого наплічника темно-коричневу старшинську планшетку.

— Але вона майже порожня, — сказав він. — Тут тільки учнівський зошит, чисті аркуші й одна анонімна записка.

Розстебнувши бронзову фібулу, я відкрив планшетку й жадібно вигріб усе, що в ній було. Чистий учнівський зошит, олівець і… одна записка.

Дорогий Васильку!

Завтра не зможу до тебе прийти, бо на цей час мене запросив на стрічу С. Мушу піти, щоб не викликати підозру. Ти ж не ревнуєш, коханий? Не треба, ти знаєш, що стосунки з С. у мене холодні.

Хочу попередити, щоб ти був обачніший у своїх зв’язках з нашими людьми. Мене дивує, що про тебе знають усі родичі. Записку передаю Марійкою, бо вуйна Параска має сверблячий язик.

Лишаюся над Стрипою, щоб бути ближче до тебе.

Цілую. Твоя М.

Я прочитав записку і подивився на інтригана, який назвав її анонімною. Та він просто знущався з мене! Записка була найпевнішим доказом того, що про зраду Стодолі (та й Гака) знали, окрім Михасі, ще Сум, Марійка, їхня мати Анна Мандзюк, Гакова дружина Параска… Знали, але жоден із них не повідомив нікому з Організації.

— «Покликав на стрічу С.». Це не ти часом? — вщипнув я Сірка за його хвоста, всуціль покритого реп’яхами.

— На жаль, ні.

— А хто це — здогадуєшся?

— Думаю, що генеральний хорунжий… Золотниківської СБ.

Тут не було чого й думати. Сулима покликав «синьооку ластівку», щоб посадити її у клітку.

Малоприємним у цьому дорогому планшеті було ще й те, що ближчим часом я знов мусив попрощатися з другом Сірком. Доправити Брозові такий речовий доказ входило в мої прямі обов’язки.