Розділ без назви (34)

— А я чекаю, поки ти згадаєш про це! Дві рани в голову не прості. Павук каже, що вбитий мав дві дірки у скронях від одного пострілу.

— Він застрілився?

— Не інакше. Застрілився з пістолета ТТ.

— Але пістоль десь подівся.

— Не десь, — сотав з мене жили Сірко. — Його підібрав Маркіян Павук разом з автоматом, але про це шміракам не зізнався. «Бобика» віддав, а ТТ приховав.

— І він тобі його показав?

— Ні, — ледь не зловтішно похитав головою Сірко. — Мене випередили. Забрали за день до того.

Він, скурвий син, чекав, поки я запитаю, хто забрав у Павука ТТ, але я на зло мовчав. Нехай не тягне ящірку за хвіст.

Не дочекавшись мого запитання і втративши надію, що я згорю від цікавості, Сірко змушений був продовжити:

— Хто забрав? — спитав він сам себе замість мене і відповів: — Наші. Не минуло й доби після Золотників, як на бідного Маркіяна Павука наскочили хлопці з СБ. Вислухали його уважно, не били, не погрожували, похвалили, подякували, а потім один із них спокійно так попросив: женіть, мовляв, пане Маркіяне, ТТ по-доброму, ми знаємо, що він у вас. Ну, Павук і віддав.

— А хто приходив, він не знає? — спитав я.

— Та ні, вони не звітували перед Маркіяном. Але якщо мені скажуть, що до когось приходив один низький і нахрапистий, а з ним двоє високих і спокійних, то я вам, панонцю, із заплющеними очима скажу, що то був Сулима зі своїми хлопцями. З Вербою і Сомом, бо один був з тонкими вусами.

— Сулима?

— Ну, не генеральний хорунжий гетьмана Мазепи, а таки наш, — Сірко подарував мені довірливу усмішку, наче відкривав бозна-яку таємницю.

— Зрозуміло, — сказав я.

Картина справді була ясною. Тепер щодо Стодолі все склалося докупи. Я бачив до найменших подробиць, як він загинув. А головне — не лишалося жодного сумніву, що Місько хотів його вбити. Він вистрілив не мимо, а таки в Стодолю, що підтверджує рана у грудях. Вистрілив із «вальтера» і відскочив убік. Тим часом москалі теж почали стрілянину, Місько змушений був тікати. Поранений Стодоля упав, та потім звівся на ноги й побіг у протилежний від Міська бік, щоб вискочити з поля обстрілу. Добігши до обніжка, він знов упав у бур’ян, і тут його за­скочила думка, що може потрапити до рук тих, кого зрадив. Сили полишали Стодолю. Він дістав ТТ і вистрілив собі в скроню. Куля пройшла навиліт. Ганебно, але… чесно.

— Так, — підсумував і Сірко. — Після стрілу Міська Стодоля зістав ранений і пустив собі кулю в пульс.

— Ви тут без мене добре попрацювали, друже Сірку, — я нарешті спромігся на похвалу.

— Стараємося, панонцю. Але все це уже відомо ­нашій СБ.

— А що не відомо?