Розділ без назви (34)

«Не знаю, — відповіла Марійка. — Може, для конспірації».

Наплакавшись, вона накрила обличчя Стодолі хустиною і попросила Маркіяна Павука наглядати за вбитим, аби його не розтягла звірина, а сама побігла шукати фіру, щоб забрати брата й поховати на цвинтарі.

Тим часом звістка пішла по хатах, і на Подорожчину ще приходили люди подивитися на вбитого. Кожна смерть хвилювала багатьох, чиї сини були в підпіллі. Тим більше, що Стодолю вже виставляли мертвого біля Купчинецької сільради, а тут такий ­химерний трафунок — один і той самий чоловік ­загинув удруге. Всі впізнавали старшого сина Мандзюків Василя, хоч смерть наклала на нього свою примарну маску. Лежав у куфайці з погонами капіта­на, в зелених суконних райтках та боксових чоботях із закоченими всередину халявами. Мав одну рану на грудях і дві в голові, на скронях.

— Хто його видів з наших? — спитав я.

— Виділа Міськова сестра.

— Улянка?

— Так. І ось що дивно. Вона подивилася на мертвого Стодолю й сказала: «Так йому й треба! Через цього голотника впав мій брат».

— Так і сказала? Що Місько впав через Стодолю?

— Но!

— Хто це чув?

— Маркіян Павук. Я говорив з ним через три дні по тому.

Сталася й ще одна несподіванка. Поки сестра Стодолі Марійка шукала фіру, під вечір приїхали вантажівкою більшовики й забрали труп. Хтось їм повідомив про знахідку. Вони забрали й Маркіяна Павука, завезли в Золотники в районне ГБ, протримали цілу ніч у холодній, але вранці відпустили. Допиту­валися, де подівся автомат ППС і пістолет Стодолі. Павук після побоїв зізнався, що «бобик» у нього, а пістоля він не бачив. Зате вони вранці привезли Павука додому, забрали автомат, а чоловікові поки що дали спокій.

— Схоже на правду, — сказав я.

— І тому є тверді докази, — зрадів Сірко, що так швидко мене переконав. — Через те я й написав ­тобі, що Стодолю вбито.

Ми склали докупи всі аргументи.

Перше — більшовикам не було ніякого сенсу імітувати ще одну смерть Стодолі. Та якби вони це робили і підмовили Марійку, Улянку чи кого там іще, ситуація мала б інакший вигляд. Навіть якщо для такої інсценізації знаходять схожого небіжчика й перевдягають його в одежу того, кого хочуть засвітити убитим, то мертвого не взувають у чоботи. Його важко взути. До того ж куфайка з капітанськими погонами на Стодолі, гебістський кашкет були новиною для тих, хто його знав.

Друге — убитий не міг бути братом Стодолі Славком Мандзюком, тобто Сумом, бо того Безпека взяла у ніч атентату і він сидів під арештом.

Третє — мертвий був зодягнутий так, як описував його Місько.

Четверте…

— Кажеш, одна рана в грудях, а дві у скронях? — перепитав я Сірка.