Розділ без назви (34)

— Всі вони там однією мотузкою зв’язані. Їхній вуйко Гак, його жінка Параска, Марійка, Сум… Ціла агентурна сітка.

— А Гака не чути?

— Навіть Параски не видно в Багатківцях. Зійшла з дому.

Сірко налив нам обом по кухлю настою зі свербивусу і, смакуючи його, як Мазепа смакував найкош­товніше вино з батуринських льохів, запитально ­дивився на мене: «Тепер твоя черга розповідати».

— Отже, Міська убили, — сказав я, бо настала моя черга не лише розповідати, але й тягти з Сірка жили. — Якщо Марійка впевнена, що Місько стріляв у Стодолю і запитала: «Хіба він живий?» — то, виходить, вона багато чого довідалася від більшовиків.

— Виходить, так, — погодився Сірко.

— Хотів би я з нею поговорити про Михасю.

— Навряд чи вона щось скаже. А хіба ти не говорив із самою Михасею? — втупився в мене Сірко не так очима, як носом — брав, хитрюга, на нюх.

— Ну, то зовсім інше, — ухильно відповів я. Поки що не годилося розповідати про таємниці слідства навіть Сіркові. — Марійка могла б додати до справи чимало суттєвого.

— Могла б. Якби захтіла. Але, схоже, вона за­пізнилася.

Зрозумівши, що я не збираюся розкривати перед ним секрети, Сірко вирішив витягти з рукава козирного туза.

— Зате нам лишилася пам’ятка від Стодолі, — сказав він.

— Яка? Звідки?

— Ну, я ж теж не в тім’я битий. Якщо Сулима здогадався, що Стодоля мав пістоля, то з розповідей Міська я точно знав, що він носив при собі планшет. Тому так і сказав Павукові: «У вас, вуйку, ще має ­бути планшет. Він вам не потрібний, у нього навіть ­куряче яйце не покладеш». Павук трохи покректав, поогинався, сказав, що з такої доброї шкіри можна підошви до чобіт викроїти, але якщо Сіркові так припекло, то він пошукає. І приніс із стайні планшет з тонким довгим опаском.

Скурвий син! Замість того, щоб відразу показати мені таку цінну знахідку, він вихвалявся своєю кмітливістю. Добре, хоч не віддав за планшет Міськів перстень, а запропонував Павукові бофони[56].

— І він узяв? — спитав я.

— Та ні. Сказав, що за такі купила, як знайдуть, нині везуть на Сибір.

— А ти?

— Пообіцяв, що планшет ми беремо в рахунок обо­в’язкової грошової збірки.

— І де ж він?