Розділ без назви (34)

— На Сибір.

Мене глибоко зачепила ця звістка. Вона не була несподівана, когось із наших людей майже щодня вигонили з хати й везли на «білі ведмеді», але вуйка Матвія і цьоцю Юстину ми мали за рідних.

— Їх забрали того-таки дня, що й Рогальських, — сказав Сірко. — Хату Рогальського і господарку[55] спалили, ти сам бачив, а всю родину повезли на «ведмеді». Буде де прихилитися бідним.

— За що? — здивувався я. — Криївку на Подорожчині Місько так і не викопав.

— Знайшли стару. Я дещо розвідав. Був у Маркіяна Павука.

— Ти ходив на Подорожчину?

— А що мав робити? Це Маркіян Павук знайшов Стодолю. Але я тобі нічого не розкажу, поки не по­їси. — Сірко підсунув мені виделку з відламаним зубцем й окраєць хліба.

— А ти?

— Я вже їв.

Збрешу, коли скажу, що я дуже проханий.Тушковане м’ясо у смальці саме просилося до рота, і я глитав його, як після великого посту.

— Це тобі Павук дав? — спитав я.

— Чого це Павук?

— А хто?

Сірко помовчав, наче забув, хто його пригостив шкварками.

— Цей-во, хто… Зонька… — він сором’язливо опустив голову.

— Ти був і на Дворищі?

— Я багато де був. Скрізь, де треба, я був.

Сірко розповів, що через день після нашого невдалого атентату по всіх довколишніх селах поповзла чутка, начебто Маркіян Павук із хутора Подорожчина знайшов убитого Василя Мандзюка, себто Стодолю. Пішов на своє картоплище чи, як казав Павук, на бараболянку, подивитися, чи її не затоптали анцихристи, що перед тим прочісували поле, і наткнувся у високому бур’яні біля обніжка на вбитого більшовика. Роздивившись, Павук дуже здивувався, бо спершу подумав, що то Славко, брат Василя, тобто Сум, якого він знав краще, ніж його старшого брата. Вони були дуже схожі. Маркіяна здивувала на Славкові зелена куфайка з погонами капітана, гебістський кашкет із синім верхом, що спав йому з голови.

Павук перейняв їздового, котрий фірою віз бідони на молочарню до Соснова через Раковець, і попросив переказати комусь із Мандзюків, щоб забрали вбитого Славка. Прибігла їхня сестра Марійка і, заламавши руки, сказала, що це не Славко, а Василь.

«Чому він у совіцькому виряді?» — спитав Павук.