Розділ без назви (34)

— Дрібниці.

— Які?

Сірко більше схилявся до думки, що Міська теж немає живого, і вирішив виконати його волю. Взявши обручку, він розшукав сестру Стодолі Марійку Мандзюк. Вона теж належала до Організації і під псевдом Веселка раніше працювала зв’язковою у того-таки провідника Струма. Після його загибелі повернулася в Раковець і вже рік переховувалася.

Сірко знайшов Марійку вдома, що його насторожило, бо це могло означати, що вона перестала боятися більшовиків після того, як до них перекинувся її брат. Могла й сама бути агенткою, хоч Сіркові не хотілося вірити, що Міськова дівчина завербована. І як таке могло статися після того, як секретар райкому Холявка власноручно застрелив їхнього батька Йосипа Мандзюка, а хату більшовики спалили? Ця обгоріла халупа досі стояла без покрівлі, лишень сяк-так накрита соломою.

Вдома ще була їхня мати Анна, а також дев’ятилітній братик Влодко, тому Сірко викликав Марійку надвір. Вони зайшли під дашок оборогу, і там Сірко, мовби не маючи іншого приводу для розмови, почав з того, що має передати їй одну річ від Міська.

— Хіба він живий? — спитала Марійка.

— Думаю, що ні, — сказав Сірко. — Через те я тут. Місько просив вам дещо передати, подруго Веселко.

Він дістав золоту обручку і простягнув Марійці.

— Що це?

— Обручка.

Вона машинально взяла її, та, потримавши в руці, відразу повернула Сіркові.

— Ні, я не візьму.

— Чому?

— Він убив мого брата.

— Звідки ви знаєте?

Вона спохопилася, що сказала зайве, але відпо­віла спокійно:

— У селі так говорять.

Сірко вдав, що пропустив обмовку повз вуха, і спитав:

— Ви бачили вбитого Василя?

— Бачила.