Банківські операції у Стародавній Греції

Історія грошей і банківництва

Сьогодні існує чимало гіпотез про характер операцій банків. Окремі з них пов'язані з модернізацією та екстраполяцією в сучасну банківську справу або в наступні за Стародавньою Грецією епохи - елліністичну і римську. Принижувати значення трапез не можна. Передбачення щодо діяльності трапез можуть бути різними, бо жодна облікова книга не збереглася. Всі висновки з цього питання робляться на основі промов Ісократа, Демосфена й деяких інших джерел, які мають фрагментарний характер та описують банківські операції. Наприклад, Демосфен у своїй промові "Проти Каліппа" писав таке: "Лікон із Гераклеї, від'їжджаючи в Африку, упорядкував свої справи через свого банкіра й розпорядився заплатити залишені в нього 16 мін і 40 драхм Кесрісіаду". У промові "Проти Тимофія" Демосфен повідомив: "Тимофій збирається покинути Афіни, але, очікуючи прибуття лісу з Македонії, він домовився зі своїм банкіром, щоби той, коли прибуде цей вантаж, заплатив витрати за перевезення (1750 драхм); банкір заплатив і записав Тимофія в реєстр своїх боржників". Або ще один вислів Демосфена з промови "Проти Каліппа", в якому говориться про техніку фінансових операцій по вкладах: "Зазвичай усі міняйли, якщо приватна особа, вкладаючи в них гроші, вказує, кому їх необхідно віддати, записують передовсім ім'я вкладника та суму вкладу, потім приписують, кому цей вклад віддати; при цьому, якщо вони знають в обличчя людину, якій слід віддати, вони обмежуються лише записом імені, якщо ж не знають, то крім того приписують ім'я того, хто повинен буде представити і вказати ту людину, якій гроші повернути".

Промова Ісократа "Трапезитика" висвітлює діяльність трапез, характер операцій і побічно - їх облік. Попервах складався договір банкіра з клієнтом у присутності свідка і, можливо, поручителя. Договір міг укладатися й усно з подальшою перевіркою через показ катування раба як свідка угоди. Цей спосіб допускався і в разі втрати договору клієнтом або навіть двома сторонами, тобто банкіром і клієнтом. Звісно, така практика значно ускладнювала судовиробництво, але вона була розрахована на катування раба-свідка як на останній аргумент, коли інші документальні докази були відсутніми. Але якщо договір було складено, то існувала можливість його фальсифікації. Про це відомо з різних джерел (Демосфен. "Проти Медіаса", § 85; Ісократ. "Трапезитика", § 31, 32, 34), де прямо висловлювалося підозріння у підробленні договору. За таких обставин залишалося знову ж таки катувати раба-свідка. Державна влада не втручалась у справи банків, а юридичних норм документального обліку для захисту інтересів клієнтів і банкірів не існувало. Таке законодавство з'явилося лише в Римі.

Банкіри також не були захищені юридично. В одному з документів зазначалося: "Ми, чия справа фінансувати корабельні підприємства та вкладати наш капітал у руки інших людей, знаємо досить добре, що кожного разу людина, яка бере позику, має перевагу над нами. Вона бере наші гроші, реальну готівку в руки, й залишає нам листа на аркуші паперу, який коштує один халк чи близько цього, зі згодою чесно вести справи з нами; що ж до нас, то ми не просто обіцяємо платити, ми дійсно зразу ж платимо повністю тому, хто бере позику. Яка ж гарантія, що ми одержимо що-небудь, коли даємо позику, і яка в нас упевненість у поверненні наших грошей назад? Ми довіряємо вам, судді й закону, який доводить, що всі договори, укладені добровільно, матимуть силу. Ще, на мою думку, ні закон, ні договір не дають будь-якої гарантії, якщо той, хто бере позику, не є людиною чесною та не боїться суду й ганьби за порушення договору". Банкір ніс відповідальність своїм особистим майном перед клієнтом і суспільством, бо в банках приховували доходи від оподаткування. Але, мабуть, клієнт був незахищений більшою мірою, оскільки умовою угоди з банкіром було поручництво. У разі відмови або неможливості клієнтів повернути позику поручник відшкодовував його. Продавати боржника-громадянина в рабство за законом було заборонено, через що і з'явилася фігура поручника зі спільною матеріальною відповідальністю перед банкіром. Була навіть приказка: "Поручись - і ти в нещасті".

У трапезах була посада контролера монет. Контролери залучались і державною скарбницею до перевірки розрахунків по податках у період їх сплати. Платон часто згадував про контролерів. Монети оглядали, обмацували, перевіряли на вагу, кидали на стіл, щоб за звуком визначити, чи вони не фальшиві.

Вклад клієнта поміщався у сховище, поповнюючи ємності з ярликами. Подальша доля вкладу залежала від розпорядження клієнта. Вклади були закритими, зданими лише з метою збереження, і відкритими, які використовувалися банкіром в обороті. Чи платив клієнт проценти банкові за збереження і використання відкритого вкладу банкіром, чи навпаки, банкір платив йому, невідомо.

Найбільш складними були кредитні операції. Важливо було визначити ринкову вартість застави, ризик неповернення позики, можливий дохід із клієнта. Об'єктами застави були вантажі, під які брався кредит, кораблі з товарами, земельні ділянки і нерухомість (найбільш надійне забезпечення), інші цінності. До речі, ці цінності банкір потім міг надавати в оренду. Об'єкт застави міг бути будь-яким. Одного разу в заставу було запропоновано грецьке місто.

Призначення коротко-і довгострокових позик могло бути різним - розроблення рудників, заснування або розширення ремісничої майстерні, морська торгівля. Останній вид кредиту давав банкірам підстави для хвилювання, хоча процент був високим - 20-30% за одне плавання. Морських позик банкіри уникали через надто високий ризик піратства, війн, політичних суперечностей. Але не можна казати, що їх взагалі не було. Вони були, і їх можна розглядати як найраніші й примітивні форми морського страхування.

Проценти за кредитами звичайно встановлювалися в межах 12%. Доходи банку складали 20-40% основного капіталу. Розмір процентів законодавством не регулювався і не обмежувався. Відомо, що банкіри надавали перевагу великим оборотам. Оперування дрібними сумами називали "небезпечною торгівлею грошима інших людей".

У Стародавній Греції велися безготівкові розрахунки в банках. Внесок або переказ оформлявся "платіжним дорученням". Воно називалося діаграфе. З часом термін набув ширшого змісту - "оплачувати через банк" або просто "платити". Утім, мало місце й інше оформлення - з використанням символа. Він заступав діаграфе.

Симбол являв собою кільце-печатку, яке засвідчувало особу клієнта банку. Ним могла бути й розламана навпіл монета, ба навіть глиняна табличка. Симбол використовувався також у приватних розрахунках; його можна було продати, подарувати, передати у спадщину. Клієнт, його агенти або інша особа могли одержати вклад, тільки пред'явивши цей впізнавальний знак. За необхідності додаткової експертизи викликали свідків.

Про здійснення безготівкових розрахунків є фрагмент у "Трапе-зитику" Ісократа: "Я [син Сопея]... попросив його [Стратокла] свої гроші залишити у мене, в Понті ж одержати гроші від мого батька; я вважав, що я багато виграю, якщо гроші не наражатимуться на небезпеку під час плавання... На питання Стратокла, хто відшкодує йому гроші, якщо мій батько не виконає мого прохання, а він сам ... не застане мене, я вказав йому на Пасіона, а той погодився відшкодувати йому і основний капітал, і належні проценти".

Окремі поточні рахунки вкладників, взаєморозрахунки за ними, інтерес до обігу грошової готівки з боку клієнтів та банку, оформлення первинного обліку за допомоги діаграфе певним чином обґрунтовують існування безготівкових розрахунків. Необхідно також відзначити, що зберігання грошової готівки становило на той час серйозну проблему. У банкірів було дуже складне завдання - і пускати готівку в оборот, щоби звільнити себе від турбот про безпеку вкладів, і мати запас, який охоронявся би. Крім залучених, банкір використовував у кредитуванні і власні кошти.

Зважаючи на ризик зберігання і використання грошей, простіше та безпечніше було "перекидати" вклади записами з рахунку на рахунок. А грошова готівка при цьому може залишатися в банку або використовуватися в обігу. Зрештою, в обігу були зацікавлені й клієнти. Якби вони хотіли просто зберігати гроші, то тримали б їх лише в храмі. Але багаті громадяни хотіли бути ще багатшими й довіряли свої багатства банкірові, щоб анонімно, через банк дати тим, хто потребує, кредит і нажитися на процентах. Від банкіра вимагалося знайти вигідне прикладення капіталу та організувати відповідну рекламу для залучення нових вкладів та подальшого їх розміщення.

Організація обліку банківських операцій йшла двома напрямами: облік приймання й видавання вкладів та їх взаємних розрахунків між клієнтами. Вивчення творів Демосфена дозволяє вирізнити такі опорні позиції й терміни:

• 1. Вкладник (ім'я).

• 2. Сума його вкладу - графе.

• 3. Одержувач (ім'я) - параграфе.

• 4. Треті особи (поручник або кому повернути) - проспараграфе. За побічними даними відомо, що в трапезах вели облікові книги,

куди записували грошові операції. У списках попередньо занотовували строки платежів і суми внесків за ними на кожну особу. Дослідники історії трапез уважають, що записи в банкіра велися по графах (є думка, що навіть у розрізі дебету й кредиту).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Банківські операції у Стародавній Греції“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Тема 1. ВИНИКНЕННЯ Й СУТЬ ГРОШЕЙ ТА БАНКІВ

  • Класифікація грошей

  • Умови виникнення і форми банківництва

  • Особливості розвитку грошей та банківництва на українських землях в епоху античності

  • Тема 2. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО У СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ

  • Монетні системи Стародавньої Греції

  • Виникнення банків

  • Банківські операції у Стародавній Греції
  • Тема 3. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО У СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

  • Класифікація грошей у Стародавньому Римі

  • Банківництво Стародавнього Риму

  • Давньоримські монети у грошовому обігу на українських землях

  • Тема 4. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

  • Грошове господарство Боспорського царства

  • Гроші та банківництво в Ольвії

  • Гроші Херсонеса

  • Тема 5. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ

  • Вандали

  • Лангобарди

  • Епоха феодального денарія

  • Німеччина

  • Період гроша і флорина, поява талерів

  • Франція

  • Німеччина

  • Розвиток банківництва в середньовічній Європі

  • Тема 6. ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Виникнення та еволюція гривні

  • Карбування монет руськими князями

  • Зародження кредитно-банківських відносин у Київській Русі

  • Тема 7. ОСОБЛИВОСТІ ГРОШЕЙ ТА БАНКІВНИЦТВА В ПЕРІОД ІСНУВАННЯ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Руські гроші, карбовані у Львові

  • Монети Володимира Ольгердовича

  • Тема 8. ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДОБИ

  • Проблема власної грошової одиниці для козацького війська

  • Грошовий обіг в Україні після союзу з Московією

  • Грошовий обіг та банківські інституції в Західній Україні

  • Тема 9. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • Перші паперові гроші на українських землях

  • Становлення банківської системи Російської імперії

  • Банки на українських землях у складі Російської імперії

  • Тема 10. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ

  • Особливості банківської системи на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини

  • Приватні гроші на українських землях

  • Тема 11. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ЕПОХУ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

  • Грошові реформи та банківництво Франції

  • Грошово-банківська система Німеччини

  • Стандартизація грошових систем у Західній Європі

  • Тема 12. БАНКИ ГАЛИЧИНИ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст.

  • Українські кооперативні банківські установи в Галичині

  • Іпотечні банки Галичини

  • Побожні банки вірмен у Львові

  • Тема 13. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УНР

  • Гроші та банківництво Української Держави (гетьман Скоропадський)

  • Грошова система директорії (В. Винниченко, С. Петлюра)

  • Недержавні грошові емісії на українських землях

  • Тема 14. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР

  • Грошовий обіг на українських теренах під час другої світової війни

  • Грошовий обіг в СРСР після Другої світової війни

  • Банківська система СРСР

  • Висновки

  • Тема 15. ГРОШОВІ ДОКУМЕНТИ ОУН - УПА

  • Грошові документи ОУН - УПА в період німецької окупації України

  • Грошові документи ОУН - УПА в 1944-1953 рр.

  • Емітування українських грошових документів за межами України

  • Тема 16. ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-БАНКІВСЬКОЇСИСТЕМИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ 1991 р.

  • Купоно-карбованцева грошова система в Україні

  • Організація випуску української монети

  • Грошова реформа 1996 р.- введення гривні

  • Тема 17. УКРАЇНА В ГРОШОВО-БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ ЄВРОПИ

  • Особливості грошово-банківської системи України в період глобалізації

  • Закордонний досвід і перспективи української гривні в умовах після запровадження євро

  • Цілі, завдання і способи зміцнення грошово-банківської системи в Україні

  • Висновки