Практика створення побожних банків при церквах, закорінена в середньовічній Італії, знайшла відображення й у Львові. Найбільшого успіху в цій справі досягли вірмени, які через організацію при-церковних братств намагалися боротися з лихварством і підтримувати бідних членів своєї громади.
Хоча 1648 р. у Львові налічувалося лише 148 вірменських родин, вони зуміли за період від 1640 р. по 1728 р. організувати аж чотири побожні банки при своїй катедрі.
Так, 1640 р. було створено братство Муки Господньої під опікою св. Григорія; 1654 р.- братство при образі Непорочного Зачаття
Марії-Діви; 1710 р. - братство при образі Матері Божої Язловець-кої; 1728 р. - братство Найсвятішої Трійці. Ці братства називалися ще конфра терням и та організовувались у такий спосіб: віруючий, котрий зазнав божої ласки, збирав певну кількість людей для вшановування Й поширення культу чудотворної ікони. Далі він разом із кількома іншими людьми організовував грошовий фонд та укладав засновницький акт, який доповнювався статутом, де зазначалися умови надання й повернення позики. Цей документ затверджувався церковною владою.
Зокрема, у статуті братства Найсвятішої Трійці зазначено, що до нього могли належати тільки побожні люди зі зразковою поведінкою. Раз на рік братством обиралися керівництво банку і відповідальні особи. Управляли братством два провізори (підскарбники) та писар, до обов'язків якого належало ведення книг і записування рішень, ухвалених на щоквартальних зборах. Братство мало дві скриньки. У першій, яка лежала в захристії, зберігалися засновницькі документи, гроші, предмети застави та реєстри. Вона зачинялася на замок і дві колодки, ключі від яких зберігались у двох провізорів і писаря, щоби вони не могли її відкрити за відсутності когось із них. До другої скриньки, яка розміщувалася біля вівтаря, збиралися пожертви на поточні потреби братства. Подібною була організація й інших братств.
У статуті детально вказувалися строки, кому і під які проценти надавалися позики, які речі приймалися під заставу і що робити з тими, хто не повертав гроші у передбачений строк. Переважно позики видавалися під заставу золотих і срібних речей, вартість яких мала бути вдвічі більшою, ніж надана позика. У перші десятиліття своєї діяльності позики видавалися братствами переважно на один рік і тільки членам братства. Якщо термін позики закінчувався, братство нагадувало позичальникові про це три рази. Якщо борг не повертався, то заставлені речі продавалися, братство забирало собі суму наданої позики з процентами, а решту грошей повертало клієнтові.
Капітал банку складався з грошей, залишених після смерті багатими львівськими вірменами, позикових процентів, а також вкладів братів і сестер, оплати за похорони тощо. Найкраще забезпеченим було братство св. Григорія. Першим, хто заповів для нього гроші, був пан А. Дершимонович. Іноді внески до братської каси були досить значними. Так, доктор медицини Шимон Кшиштофович офірував для братства 9000 польських злотих. У середньому внески становили від 500 до 3000 польських злотих. Така жертовність була досить престижною, тому жоден із багатих львівських вірменів не відмовився допомогти братству. Крім того, братства могли позичати гроші один в одного на короткий термін під певні проценти.
У 1728 р., коли вже існували чотири братства, вони об'єднували 50-60 братів і 30 сестер. Більшість братів були купцями, крім них -ремісники (золотники, шевці та ін.). Походженням це були не тільки львів'яни, а й купці з Замости, Любліна, Луцька, а також іноземці з Кафи, Константинополя та Персії. Сестрами були переважно жінки і дочки братів-львів'ян.
Детальний аналіз братських книг дозволив дійти висновку, що провізори не мали дуже багато роботи, оскільки навіть найбільш активне братство св. Григорія надавало в середньому 25 позик на рік, тобто одна позичка припадала на два тижні. Трохи більше роботи ставало в писаря наприкінці року, що було пов'язано з необхідністю узгодження братських книг.
Спершу клієнтами братства могли бути лише його члени, яких посвячували в брати на спеціальних релігійних церемоніях. Використовуючи своє становище, вони часом брали позики під заставу цінних речей знайомих євреїв і передавали їм отримані кошти, одержуючи за це певні відсотки. Це робили й директори братств. Така процедура була дуже вигідна євреям, оскільки побожні банки брали за позики щонайбільше 8%. Згодом вони стали їхніми офіційними клієнтами.
Взагалі, послугами вірменських побожних банків здебільшого користувалися багаті вірмени, євреї, заможні шляхтичі. Тобто, позики надавалися не найбіднішим, а тим людям, яким терміново бракувало готівки.
Найчастіше предметами застави були золоті перстені з діамантами, годинники, хрестики, кульчики та інші прикраси. Зі срібла поряд із біжутерією заставлялися столові предмети (ложки, ножі, бокали та ін.). Шляхта залишала в заставу різноманітну зброю: шаблі, сагайдаки, навіть гармати.
Щоби вірно оцінювати предмети застави, братство наймало ювеліра. Наприклад, у братстві при образі Непорочного Зачаття Марії-Діви такий працівник отримував на рік 18 злотих.
Основними видатками братств були винагорода для капелана, ювеліра, слуги, який обслуговував богослужіння, милостині для бідних сиріт, утримання хворих у лікарнях. Були також одноразові видатки, наприклад, на срібну лампу до церкви, хоругву, рами до образів чи на відрядження архієпископа та ін.
Змінило діяльність побожних банків приєднання Львова до Австрійської імперії. Австрійська влада високо поцінувала діяльність цих банків і визнала їх як інституцію, що "охороняє бідних від лихварів". Було ухвалено реорганізувати банки, і 28 грудня 1788 р. всі чотири побожні банки об'єднали в один. В одну скарбницю звели всі гроші й невикуплені предмети застави, внаслідок чого утворився капітал розміром 181 191 польський злотий (з них 5031 злотий - у готівці). Було обрано двоє нових провізорів, заведено спільну книгу, де зареєстровано всі предмети застави. Крім того, велася касова книга, в якій записувалися доходи й видатки новоутвореного банку.
Новоутворений банк "Mцns Pius" керувався новим статутом, шо його затвердила австрійська губернська влада 27 листопада 1790 р. У 1792 р. в один об'єдналися банки при всіх вірменських церквах у Галичині, а 1 березня того ж року дещо змінився статут. Архієпископ призначив директора банку і надзорчу раду. Наприкінці кожного року після сплати податків чистий дохід банку ділився між архієпископом, капітулом, вірменськими парафіями відповідно до вкладених капіталів. Архієпископ і капітул здійснювали контроль за фінансовими операціями. Банк у своїй діяльності допомагав вірменським школам, бідним парафіям, а також священикам. Згідно зі статутом гроші могли позичатися лише під заставу рухомого майна: золота, срібла, коштовностей, вбрання, білизни і т. д.
Згідно зі статутом банку заставою не могли бути речі, що можуть зіпсуватися (хутра), переховування яких є важким і які займають багато місця (постіль, дзеркала, скрині, образи, книги), все, що належить до військового призначення, а також золоті Й срібні предмети, що позначені гербом певної родини. Кожен мав право надавати заставу або під своїм іменем, або під чужим.
Кожний предмет застави мав бути викуплений якнайпізніше через 1 рік і 6 тижнів, або заставлений знову після сплати процентів. В іншому разі він продавався на аукціоні. Факт проведення аукціону повідомлявся через місцеві газети. Зазвичай він відбувався 20 числа кожного місяця. Через газети власником предметів застави також повідомлялося про продаж його речі та розмір квоти, яка підлягає поверненню.
Статутом було передбачено 8% за позикою. Позичку можна було сплачувати частинами, а якщо це було можливим, то подібно можна було забирати предмети застави.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Побожні банки вірмен у Львові“ на сторінці 1. Приємного читання.
