Унаслідок Жовтневого перевороту 1917 р. більшовики захопили установу Державного банку в Петрограді. Але працівники саботували рішення "уряду робітників і селян" та відмовилися видавати кошти на його потреби. Лише по двох місяцях більшовики змогли встановити контроль над центральною банківською установою.
Такі ж проблеми виникли і із приватними комерційними банками, їхні власники припинили видачу коштів націоналізованим підприємствам, фінансуючи поряд із цим контрреволюційні виступи. 14 грудня 1917 р. (за старим стилем) загони Червоної гвардії захопили 28 банків і 10 банківських відділень. Того ж дня було видано декрет про націоналізацію банків, який вводив державну монополію на ведення банківської діяльності. Ліквідовувалися Дворянський земельний і Селянський поземельний банки, іпотечні банки та інші кредитні установи, крім мережі ощадних кас.
Усі приватні кредитні установи підлягали націоналізації та об'єднувалися з центральним банком, який через місяць отримав назву Народного банку Російської Республіки (перегодом - Народний банк РРФСР). Об'єднання банків тривало до кінця 1919 р. У результаті Його проведення до Народного банку перейшли всі активи І пасиви зліквідованих установ, були конфісковані готівкові гроші й коштовності, що зберігалися в сейфах.
У своїй роботі Народний банк керувався декретами й постановами Ради народних комісарів, наказами Народного комісаріату фінансів, а також статутом, прийнятим ще 1894 р. Основним завданням банку була емісія паперових грошей. Щоб якось здійснювати контроль за грошовою масою, всі державні установи і підприємства зобов'язувалися зберігати свої готівкові кошти на рахунках у банку. o Але, попри це, інфляція зростала.
Перебуваючи в підпорядкуванні Наркомфіну, восени 1918 р. Народний банк почав фінансувати народне господарство і провадити кошторисно-бюджетні заходи. Та якраз тоді уряд Радянської держави вдався до політики воєнного комунізму, яка не потребувала грошово-кредитних відносин. Фінансові операції зводилися до бюджетних. Щоб уникнути дублювання, 19 січня 1920 р. було прийнято декрет Ради народних комісарів про ліквідацію Народного банку і передачу Його активів та пасивів Центральному бюджетно-розрахунковому управлінню Наркомфіну.
Нова економічна політика сприяла відновленню банківської справи. Урядовими постановами було створено Державний банк РРФСР, який почав діяльність 16 листопада 1921 р. Його основними завданнями визначалися кредитування промисловості, сільського господарства, товарообігу та впорядкування грошового обігу. Характерне для того часу знецінення грошей не сприяло залученню депозитів. Тому основними кредитними ресурсами банку були кошти з державного бюджету. Ставки за кредитами, хоча були дуже високими (8-12% на місяць), не вирішували проблеми знецінення коштів, бо інфляція була ще вищою.
У листопаді 1921 р. Державний банк отримав монопольне право на проведення валютних операцій. На підставі цього він установлював офіційний курс на коштовні метали та іноземні валюти, регулював дозволені згодом приватні валютні угоди.
Грошова реформа 1922 р. передбачала участь у ній Державного банку РРФСР через емісію червінців. Наступного року на його основі було створено Центральний банківський інститут СРСР.
На 1922 р. припав також початок створення комерційних банків, які мали проводити кредитування різних галузей народного господарства, і товариств взаємного кредиту, що об'єднували приватних підприємців.
Відновлення кооперації сприяло появі ЗО травня 1922 р. постанови Всеукраїнської кооперативної ради про відкриття Всеукраїнського кооперативного банку, який став наступником Українбанку. Центральна контора новоствореного банку містилась у Харкові, філії - по всій території України, а представництва - у великих містах інших республік Радянського Союзу та за кордоном (Берлін і Лондон).
Українбанк був розрахунковим центром кооперації як у межах країни, так і за кордоном, оскільки мав установлені кореспондентські відносини з європейськими банками. Крім того, Всеукраїнський кооперативний банк видавав різнострокові кредити й виконував функції товарного центру, закуповуючи продукцію кооперативів.
Величезна популярність кооперації не відповідала політиці Радянського уряду, який з 1928 р. розпочав колективізацію. Ліквідація кооперативів призвела до припинення діяльності їхнього фінансового центру - Українбанку. У Росії його відповідником був Всеросійський кооперативний банк (Всекобанк). Філії останнього та Українбанк було ліквідовано на початку 1930 р. під час проведення кредитної реформи.
Найбільшою банківською установою СРСР, окрім Державного банку, був створений у жовтні 1922 р. Торговельний промисловий банк (Промбанк), який мав сприяти розвиткові промисловості, транспорту, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Він був організований у формі акціонерного товариства зі статутним капіталом у розмірі 5 млн золотих рублів, але всі його акції належали державним органам чи підприємствам. Промбанк надавав кредити під товари чи товарні документи, проводив облік векселів, залучав депозити.
Для фінансування потреб електрофікації наприкінці 1924 р. було створено Електробанк. Надаючи довгострокові кредити, він мав сприяти розвиткові електропромисловості та електропостачання.
Перший комунальний банк на території України виник у 1923 р. у Харкові. Згодом на території СРСР налічувалося 45 таких установ, які 1925 р. отримали свій фінансовий центр - Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва (Цекомбанк). Якщо місцеві комунальні банки надавали переважно короткострокові кредити, то Цекомбанк провадив довгострокове кредитування будівництва.
Кредитування сільського господарства від 1924 р. здійснювалося Центральним сільськогосподарським банком (ЦСГбанк), який об'єднував республіканські банки і товариства сільськогосподарського кредиту. їхні власні та залучені кредитні ресурси доповнювалися бюджетними асигнуваннями. Діючий в нашій республіці Укрсільбанк співробітничав з Українбанком.
12 грудня 1922 р. за участю шведського капіталу було створено Російський комерційний банк (Роскомбанк), який мав обслуговувати зовнішню торгівлю. У 1924 р. іноземну частку викупили Народний комісаріат і Державний банк, а сам банк реорганізували у Банк для зовнішньої торгівлі СРСР (Зовнішторгбанк). Від 30-х рр. XX ст. він єдиний (крім Державного банку) міг установлювати кореспондентські відносини з іноземними банками.
Крім того, 1923 р. почалося відродження ощадних кас, які розміщували облігації державних позик, залучали вклади, розмір яких не був вражаючим через постійне знецінення радзнаків.
У період непу відомі випадки утворення на українських землях приватних банків. Так, у Харкові 1922 р. виник Банк взаємного кредиту. У його статуті зазначалося, що метою діяльності було фінансування малого та середнього бізнесу у провідних галузях господарства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Банківська система СРСР“ на сторінці 1. Приємного читання.
