Зміна політичної влади в Україні у грудні 1918 р. сповільнила реформування грошово-банківської системи. Утворена Директорія у складі В. Винниченка (голови), С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Мака-ренка, П. Андріевського перебрала владу від Ради міністрів Української Держави, і 26 грудня було призначено перший уряд Директорії УНР - Раду народних міністрів. У новоствореному уряді обов'язки міністра фінансів попервах виконував Василь Мазурен-ко, а згодом було запропоновано на цю посаду Петра Климовича. Одначе він не прибув до Києва, і міністром став Борис Мартос. Крім нього, цю посаду обіймали М. Кривецький, X. Барановський, а відповідні обов'язки виконували П. Відибіда та А. Маршинський.
На засіданні діючої постійно комісії при Міністерстві фінансів із питань грошової реформи, до складу якої входили В. Мазуренко, проф . С. Остапенко, проф. М. Туган-Барановський та ін., Б. Мартос запропонував проект закону про державну грошову одиницю. Цей законопроект містив такі положення.
• 1. Єдиним законним платіжним засобом на території УНР визначалася гривня (або карбованець).
• 2. Всі гроші чужих держав позбавлялися права бути законним платіжним засобом.
• 3. Російські царські й думські гроші по 500 і 1000 руб. уневажню-валися, і Українська Державна скарбниця, Державний банк та інші державні установи припиняли їх приймання.
• 4. Російські гроші від 1 до 100 рублів підлягають виміні на українську валюту за термінів і умов:
– від 15 до 31 січня 1919 р. - за курсом 1 руб.: 1 крб.;
– від ЗІ січня до 15 лютого 1919 р.- за курсом 1 руб.: 75 коп.;
– після 15 лютого 1919 р. ніякі російські гроші не приймалися державними установами, а для приватних розрахунків ставали необов'язковими.
Зібрану за таких умов чужу валюту повітові відділення Державної скарбниці мали пересилати до губернських відділень Державного банку, а останні - до Київської контори Державного банку.
Запропонований Б. Мартосом закон не дістав одностайного схвалення членів комісії. Виникли дві групи опонентів. X. Барановський і М. Хотовицький вважали, що визначення тих чи інших номіналів російських грошових знаків для вилучення порушувало цілісний характер реформи. Вони також були переконані, що визначення двох термінів обміну для вищих і нижчих номіналів значно ускладнило би процедуру обміну, а від цього могли би постраждати малоімущі верстви населення.
До другої групи опонентів належали М. Туган-Барановський, В. Тимошенко, В. Ігнатович та ін. Вони вважали, що проведення законопроекту Б. Мартоса у зазначені терміни за тогочасної внутрішньої та міжнародної політичної ситуації могло би спричинитися до економічної катастрофи, а в кращому випадку не привело би до бажаних наслідків і залишилося би лише на папері. Кожен із можливих наслідків реформи тільки дискредитував би ідею самостійної української валюти і погіршив би становище України.
Однак, у цілому 6 січня 1919 р. законопроект реформи було прийнято, а погляди опонентів залишилися для історії. Отож, уряд Директорії продовжив реформування грошово-банківської системи України з метою переходу до єдиної української валюти і забезпечення цим стабільного економічного розвитку.
Одночасно зі збільшенням емісії українських грошей на 1 млрд крб. уряд Директорії проводив заходи щодо створення золотого запасу в Державному банку та нагромадження кольорових металів для карбування українських монет. Так, постановою уряду в розпорядження Міністерства фінансів передали всі ті пам'ятники з фігурами російських царів, котрі були виконані з кольорових металів. Було також прийнято декрет про обов'язкове здавання приватними особами золотих і срібних монет і прикрас за ціною металу на вагу. Цей законодавчий акт конфіскативного характеру корисного результату не приніс, а лише отримав двоякий резонанс. З одного боку, перед урядом більшовицької Росії цей декрет спростовував закиди про-більшовицької пропаганди про те, що Україна стала притулком для міжнародної буржуазії, а з іншого - викликав невдоволення найба-гатших людей, що змушені були залишати Україну, вивозячи своє майно. Це призвело до зменшення джерел потенційного внутрішнього інвестування, що негативно вплинуло на економіку держави.
Грошову реформу провели практично без перешкод. Якщо для обміну не вистачало готівки, то іноземні гроші зараховувалися на депозит з одночасним повідомленням через телеграф Київської контори Державного банку, яка надсилала українські купюри. Завдяки цьому останні не падали в ціні порівняно з іншими валютами, навіть навпаки - їхня вартість завжди була вищою від більшовицьких і ден і кінських грошей.
Одначе, послідовність здійснюваної реформи було перервано воєнними діями. 2 лютого 1919 р. уряд Директорії відступив із Києва до Вінниці, а через місяць - до Кам'янця-Подільського. Характерними особливостями того періоду були стійка тенденція до зменшення території УНР і постійне погіршення фінансового становища. Видатки на утримання армії та державного апарату постійно зростали, тоді як надходження від податків зменшувались, а згодом зовсім припинились. За таких умов попит на гроші міг задовольнятися лише через розширення емісій та друкування нових українських грошей.
Такої грошової політики уряд Директорії дотримувався до кінця 1920 р., тобто до кінця свого існування в межах України.
Ще однією особливою обставиною, за якої реалізовувалася грошова політика Директорії, було входження західноукраїнських земель до складу УН Р. Тому від лютого 1919 р. Б. Мартос приділяв багато уваги питанню грошового забезпечення цих територій. У Галичині, як у частині колишньої Австро-Угорської монархії, в обігу продовжували перебувати крони.
У прийнятому законі Української Національної Ради про введення в обіг української національної валюти в західних областях від 4 квітня 1919 р. було передбачено, що 1 гривня відповідає 1 кроні, а 1 карбованець - 2 гривням або 2 кронам. Водночас цим законом заборонялось обмеження вартості української валюти у будь-який спосіб, за що було передбачено арешт до двох років і штраф до 100 000 карбованців. Відмова приймати українські гроші передбачала кару арештом до б місяців і штрафом до 50 000 гривень. Отже, попри невтішні події на фронті, уряд УНР всілякими способами намагався забезпечити обіг української грошової одиниці, яка була одним із найважливіших символів державності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Грошова система директорії (В. Винниченко, С. Петлюра)“ на сторінці 1. Приємного читання.
