У і991 p., коли на карті світу з'явилися п'ятнадцять незалежних держав, утворених на території колишнього СРСР, почався новий етап у розвитку грошей та банківництва в Україні. У тяжких умовах зміни економічного ладу поставала самостійна грошово-кредитна система, творці якої намагалися зберегти вікові традиції та адаптувати їх до нових суспільних і господарських реалій. Утворення центрального банку країни, впровадження купоно-карбованців у готівковий, а згодом у безготівковий обіг, проведення грошової реформи, результатом якої стало закріплення єдиним законним засобом платежу гривні, створення виробничих потужностей для виготовлення власних грошей, впорядкування нормативного забезпечення грошово-кредитної сфери - ось перелік найбільш визначних подій у грошово-банківському господарстві незалежної України. Пройшовши довгим шляхом проб і помилок, ми отримали національну валюту та банківську систему, що відповідає всім вимогам ринкової економіки.
Перші кроки виокремлення банківської системи України зі складу СРСР
Становлення центрального банку нашої держави почалося з прийняттям Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. В ній зазначено: "Українська PCP самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову систему, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю. Вищою кредитною установою Української PCP є Національний банк України, підзвітний Верховній Раді Української PCP".
На основі цієї Декларації 3 серпня 1990 р. було прийнято Закон УРСР "Про економічну самостійність Української PCP". Стаття 6 цього Закону називалася "Банківська і грошова система Української PCP" і містила, зокрема, такі положення: "Банківська система республіки складається з Національного банку України, Зовнішньоекономічного банку, республіканських акціонерно-комерційних банків, інших кредитних установ різних форм власності. Національний банк України є вищою кредитною та емісійною установою Української PCP, підзвітний Верховній Раді Української PCP і проводить в республіці єдину державну грошово-кредитну та валютну політику, координує діяльність банківської системи у цілому, організує міжбанківські розрахунки, виконує функції резервного банку".
Українське відділення Державного банку СРСР поступово набувало ознак центрального банку. Так, воно змушене було прийняти рішення про поділ асигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991 р. Законом України "Про банки і банківську діяльність", що був прийнятий 20 березня 1991 p., проголошено створення самостійної дворівневої банківської системи, перший рівень якої становить Національний банк України (НБУ), а другий - комерційні банки. Прийнятою одночасно постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію цього закону передбачалося: ввести вдію вказаний закон з 1 травня 1991 p.; проголосити власністю України всі філії банків колишнього СРСР, які діяли на території України, включаючи Український республіканський банк Держбанку СРСР; створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 р. проект статуту НБУ, визначити структуру Й чисельність центрального апарату, мережу установ тощо.
Вже влітку 1991 р. інструкції радянського Держбанку не мали зобов'язальної дії в Україні. 6 червня Верховна Рада України майже одноголосно обрала головою Правління НБУ В. Матвієнка, але він іще місяць не міг розпочати роботу, бо з Москви не було наказу про звільнення В. Буряка, який очолював Українську республіканську контору Державного банку. 25 грудня 1991 р. Держбанк СРСР було офіційно ліквідовано, і HБУ став справжнім центральним банком країни.
Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. передбачав, що українські комерційні банки можуть бути різних видів і форм власності, мають створюватися на акціонерних чи пайових засадах. У ст. 22 цього нормативного акта заначалося, що засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути юридичні та фізичні особи, за винятком рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів, комерційних банків. Крім того, законом обмежувалася частка будь-кого із засновників 35% статутного фонду банку.
Цей законодавчий акт регулював функціонування і НБУ, і комерційних банків України. Ситуація змінилася, коли 20 травня 1999 р. було прийнято Закон України "Про Національний банк
України". Ним визначено, що основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Статутний капітал вітчизняного центрального банку є власністю держави і становить 10 млн грн. Керівними органами українського центрального банку є Рада НБУ та Правління НБУ.
Рада НБУ складається з 15 осіб, 7 із яких призначаються Президентом України, 7 - Верховною Радою, а голова НБУ, який призначається ВРУ за поданням Президента України, входить до складу Ради за посадою. Основним завданням цього органу є розроблення і контроль виконання Основних засад грошово-кредитної політики. Першим головою Ради НБУ є Анатолій Гальчинський.
Реалізацію грошово-кредитної політики забезпечує Правління НБУ, головою якого з грудня 2002 р. є Сергій Тігіпко. До нього цю посаду обіймали Володимир Матвієнко (червень 1991 р.- березень 1992 р.), Вадим Гетьман (березень 1992 р.- грудень 1992 р.), Віктор Ющенко (січень 1993 р.-лютий 2000 р.), Володимир Стельмах (лютий 2000 р.- грудень 2002 р.).
Нову редакцію Закону України "Про банки і банківську діяльність" прийнято 7 грудня 2000 р. Статтею 14 передбачено, що учасниками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти й нерезиденти, а також держава. Цей нормативний акт уже не обмежує відсоткової участі у володінні банком, тобто одна особа може мати сто відсотків акцій банку. Втім, лишилося застереження, що учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Банки в Україні створюються у формі акціонерних товариств, товариств із обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Останніх в Україні не було ще з 1991 р. Зараз відновлено їх існування у вигляді центрального кооперативного банку, учасниками якого є місцеві (тобто у межах області) кооперативні банки. Учасниками останніх можуть бути не менше 50 осіб, які вносять паї у статутний капітал і пропорційно до них отримують прибуток від діяльності банку. Але незалежно від розміру своєї участі кожний пайовик має право одного голосу на загальних зборах учасників, які поряд зі спостережною радою та правлінням є органами управління кооперативного банку (як в акціонерних та інших недержавних банках). Контроль здійснює ревізійна комісія банку.
Якщо місцеві кооперативні банки на момент реєстрації мусять акумулювати статутний капітал у розмірі 1 млн євро, то для комерційних банків, які провадять свою діяльність на території однієї області, ця сума становить 3 млн, а для республіканських банків - 5 млн євро.
Офіційне формування банківської системи України розпочалося з того, що 2 жовтня 1991 р. НБУ почав перереєстрацію українських комерційних банків, раніше зареєстрованих Держбанком СРСР. Так, того дня було зареєстровано акціонерний банк (АБ) "Ажіо" -правонаступника Укрпостачбанка, утвореного 1988 р. Держпоста-чем України. Цей банк успішно діє вже більш ніж 10 років, надаючи перевагу обслуговуванню малого і середнього бізнесу.
4 жовтня 1991 р. був перереєстровано АКБЛісбанк, утворений ще радянським Мінлісгоспромом. У 1996 р. цей банк визнали банкрутом.
Успішно діє заснований ще 1990 р. комерційний Арендкоопбанк, який 7 жовтня 1991 р. під назвою Брокбізнесбанк був зареєстрований НБУ.
8 жовтня 1991 р. було зареєстровано утворений Міністерством легкої промисловості Легбанк, який зараз підтримує приватний малий бізнес.
У квітні 1989 р. в Україні почав діяти АБ "Інко". Спершу це була філія Московського інноваційного комерційного банку "Інком- банк-Інтерзнання". 8 жовтня 1991 р . його перереєстрував НБУ. На початку своєї діяльності входив до першої десятки найбільших банків України, але починаючи з 1994 р. банк порушував економічні нормативи, через що погіршився його фінансовий стан. Заходів щодо фінансового оздоровлення вироблено не було, у червні 1998 р. банк припинив свої операції, а на початку 2002 р. Н БУ виніс рішення про його ліквідацію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 16. ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-БАНКІВСЬКОЇСИСТЕМИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ 1991 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
