Події першої світової війни сприяли формуванню незалежних центральноєвропейських держав. Лише Україна не змогла скористатися з обставин та була переділена між ними. У 1919 р. Польща завоювала Східну Галичину; Закарпаття спершу було приєднане до Чехо-Словацької Республіки, а з 14 березня 1939 р.- до Угорщини, у складі якої перебувало до закінчення другої світової війни, до Румунії відійшли Північна Буковина і придунайські землі.
Після короткого періоду незалежності на українських центральних і східних теренах було створено УРСР, яка від 30 січня 1922 р. стала складовою СРСР. Туди ж 17 вересня 1939 р. ввійшла Галичина.
З 22 червня 1941 р. українці були втягнуті у Другу світову війну, яка знову перерозподілила території України. Після перемоги Радянського Союзу почалося відновлення економіки, плановий характер якої значною мірою спотворював грошово-кредитні відносини.
Грошовий обіг на розділених українських землях
24 грудня 1919 р. на теренах Галичини австрійська крона перестала бути законним засобом платежу. Ним стала польська марка. Так польський уряд намагався систематизувати грошовий обіг, ввівши для всіх земель єдину валюту. Функція емітування грошей у Другій Речі Посполитій належала створеній ще за часів Варшавського генерал-губернаторства (9 грудня 1916 р.) Польській крайовій касі позичковій (ПККП). Банк емітував польські марки номінальною вартістю 1/2, 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 1000, які надійшли в обіг у квітні 1917 р. Ці гроші забезпечувалися німецьким урядом, про що свідчив напис, що Німеччина перебирає відповідальність за сплату білетів ПККП в німецьких марках за номінальною вартістю. До 11 листопада 1918 р., тобто дня, коли Польща отримала незалежність, в обіг було випущено понад 880 млн польських марок.
Окрім того, що ПККП була єдиним емісійним банком Польської Держави, вона ще виконувала функції центральної каси державних установ і місця зберігання депозитів, які перебували під опікою держави. ПККП також надавала кредити суб'єктам господарювання та комерційним банкам, причому проценти за ними були нижчі від темпів інфляції, тому доступ до них суворо регламентувався.
У рамках проведення заходів щодо впорядкування грошового обігу 5 лютого 1919 р. було прийнято декрет, який проголошував, що валюта Польщі матиме назву лех, а її сота частина - грош. Але вже 28 лютого сейм прийняв указ, який відхилив попередній законодавчий акт і постановив, що грошовою одиницею буде злотий з сотою частиною грошем. Виконання указу мало здійснюватися Міністерством скарбу, але було зреалізоване лише після грошової реформи 1924 р. Доти законним засобом платежу залишалася польська марка.
Інфляція змушувала випускати в обіг банкнот дедалі вищі номінали. Так, якщо наприкінці 1919 р. вистачало 1000 марок, то до кінця 1921 р. вже були погрібні банкноти 5000, до кінця 1922 р.- 50000, і, нарешті, до кінця 1923 р. на ринок надійшли десятимільйонні купюри.
Польський уряд сприймав ПККП як тимчасовий емісійний інститут, що мав бути замінений Банком Польським, рішення про заснування якого було прийняте ще 28 лютого 1919 р. Але ПККП функціонувала аж до 1 лютого 1924 р. У грудні 1923 р . почав діяти новий уряд, в якому міністром фінансів був В. Грабський, який пообіцяв приборкати інфляцію і створити нову стабільну валюту. Першим заходом у цьому напрямку було закриття кредиту в П ККП для Державного скарбу.
11 січня 1924 р. президент Польщі С. Войцеховський оголосив декрет про валютну реформу. Вона передбачала поступову ліквідацію ПККП і введення нової валюти - польського злотого. Становлення акціонерного товариства Банку Польського почалося з лютого, коли Міністерство скарбу створило Організаційний комітет. До 1 липня 1924 р. польські марки мінялися на банкноти Банку Польського, відкритого 28 квітня 1924 р., за курсом 1 800 000 марок за 1 злотий, який містив 0,3226 г золота. Щоб купити один долар, треба було заплатити 5,2 злотого.
В обіг випустили злотові білети, виготовлені ще 1919 р., номінальною вартістю 1,2,5,10,20,50,100 і 500 злотих, а також розмінні паперові гроші Міністерства скарбу з датою 28 квітня 1924 р. і вартістю 1,5,10,20 і 50 грошів.
Розмінні паперові білети заступали в обігу монети і мали тимчасовий термін використання. Вони були двох видів: наддрукові та "пам'ятникові". На всіх було зображено майбутній вигляд металевих монет. Наддруки виконувалися на розрізаних навпіл польських марках. Тож в обіг надійшли "ліві" і "праві" одногрошовики, як червоні наддруки на півмільйонних маркових банкнотах, і п'ятигро-шовики - на десятимільйонних. Ці грошові знаки мали суворо визначений термін використання - до 1 листопада 1924 р.
Емісія розмінних грошей вищої номінальної вартості відбувалася у формі малих білетів із зображенням варшавських пам'ятників: на 10 грошах - колона Зигмунта, на 20 - пам'ятник Коперникові, 50 - пам'ятник князеві Юзефу. Ці паперові гроші мали термін обігу до 31 січня 1925 р.
Хоча розмінні паперові білети були законним засобом платежу, їх використання мало деякі обмеження. Так, їх можна було виплачувати лише в межах 10 злотих за кожної сплати. Лише каси скарбові приймали такі білети без обмежень, окрім тих виплат, які мали здійснюватись у злотих. Починаючи з 1 листопада 1924 р. розмінні паперові гроші замінювалися Державним скарбом на розмінні монети, випуск яких передбачався ще указом президента від 14 квітня 1924 р. про зміну валюти. Із золота мали карбуватися монети 100, 50,20 і 10 злотих (100 і 50 ніколи не вироблялися), зі срібла - 5, 2 і 1 злотий, з нікелю - 50,20 і 10 грошів і з бронзи - 5, 2 і 1 гріш.
До польсько-німецької війни 1925 р. злотий був досить міцною валютою. За цим слідкував Банк Польський, якого не можна було назвати центральним банком країни, бо він конкурував із комерційними банками на депозитному та кредитному ринках. А керівництво банку вважало, що підтримувати комерційні кредитні установи повинен уряд.
Після війни курс злотого впав, але за рік-другий, завдяки іноземним кредитам, стабілізувавсь і з 12 злотих за один долар виріс до 8,19. У 1927 р. золотий вміст злотого зменшили до 0,16879 г.
Емісія банкнот була законодавчо обмеженою. Вони на 30% мали забезпечуватися коштовними металами та іноземною валютою, розмінною на золото. Міністерство фінансів для ліквідації дефіциту бюджету держави могло емітувати розмінні й казначейські білети номінальною вартістю 1, 2, 5 злотих, що перебували в обігу як законні засоби платежу.
З 1929 р. Банк Польський потрапив у залежність від уряду Ю. Піл-судського, який вимагав підтримувати престиж злотого, не відмовляючись від обміну його на золото. Обмін припинився лише після смерті маршала 12 травня 1935 р. У березні 1939 р. перед загрозою війни Банк Польський змінив статут, який дозволив фідуціарну емісію в обсязі 800 млн злотих для потреб війська. 5 вересня 1939 р. влада банку була змушена залишити країну і вже сюди не повернулася.
Із захопленням Львова 17 вересня 1939 р. радянськими військами місце злотого зайняв рубль за курсом 1:1.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 14. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР“ на сторінці 1. Приємного читання.
